Відсутність манікюру поєднується з Tesla й iPhone. Чому «надто простий» вигляд європейців – це про справжню свободу

Поговоримо про «пофігізм» в Норвегії. Я народилась і пів свого життя прожила в Києві. Мегаполіс і часті переїзди зробили свій внесок в мою особистість – власний «пофігізм» до того, що про мене «скажуть люди», або що подумають.

Коли ти живеш в мегаполісі – ти нікого не знаєш і тебе ніхто не знає. Ти не знаєш всіх жителів дев‘ятиповерхівки на вісім під‘їздів. Люди змінюються, всі заклопотані своїми справами, всі живуть своїм життям. Максимум коло спілкування за інтересами – молоді мамочки, собачники й так далі.

Я обожнювала драні джинси та кеди! Я була така собі «пацанка» все життя. Я вважала своїм кредо фразу «байдуже, в яких кедах ти стоїш в центрі Парижа».

Я ніколи не вміла підбирати речі по кольорах, поєднувати елементи гардероба, а якщо ще й прикраси підібрати – то взагалі. Мене бісить шопінг, я не люблю ходити по магазинах, а кожна куплена річ в гардеробі виявляється нереальним елементом для поєднання з іншою, якщо це не джинси й футболка. Я любила рюкзаки, а не сумочки, і мій шкіряний рюкзак змінювався на інший тільки коли рвався остаточно.

Життя в маленькому провінційному містечку, а потім посади й статуси «запхнули» мене в діловий одяг, підбори та все ото ділове-дівчаче. Я в нього не вписувалася, бунтувала, скрипіла зубами, але йти на наради чи зустрічі в кедах і драних джинсах не могла.

Так от, про «пофігізм» у Норвегії. Це я для себе так зрозуміліше пояснюю термін «толерантності». Людям байдуже, як хто виглядає. Причому – це не змінюється від кількості мешканців або посад.

Уявіть моє здивування, коли я прийшла в норвезьку «мерію» і мер мене зустріла в джинсах і флісовій кофті! Весь її макіяж – це мізерна доза туші на віях. Все!

І ця «байдужість» до зовнішності дає не лише свободу на користь джинсам і кедам, а ще право на природність.

Часто чую скарги від українських жінок про те, що б‘юті-сфера не розвинута в європейських країнах. Немає шелаку на нігтях, довгих нарощених вій, нарощеного волосся, силікону в губах і ботоксу на обличчі. Навіть простої косметики практично немає.

Звичайно, клімат Норвегії теж має значення. Важко йти з нафарбованими або нарощеними віями, коли вітер взимку з моря дме так, що може з ніг збити. Або надзвичайно яскраве сонце, яке сліпить тебе, і вся туш перетворює тебе на панду з чорними кругами на обличчі. Немає сенсу накачувати губи силіконом тому, що зима-весна-осінь ти ховаєш обличчя від вітру.

Місцеві говорять: «В Норвегії немає поганої погоди. Це у людей є поганий одяг». Зручне взуття для великих відстаней, гумові чоботи для дощу, куртки від вітру та дощу, шапки та бейсболки від холоду і сонця – все це повсякденні речі й вони не бутиково красиві, а зручні!

Зауважу, що автівок тут надзвичайно багато, в сім‘ях по два автомобілі – і це майже норма. Пересуваються або автівками, або міським транспортом, який не спізнюється і на хвилину і завжди приходить вчасно.

Рвані джинси, кеди, сивина на скронях, мімічні зморшки, простий манікюр доглянутих нігтів – це нормально! І це часто поєднується з Tesla й останнім iPhone. Тобто у людей є на це гроші, але воно їм не треба. Люди не виражають себе матеріальними здобутками – шмотками, сумочками й косметологами.

У них цінності інші та вони виражають їх інакше.

Вони толерують з сексуальними нетрадиціоналами, приймають їх, розуміють. Їм байдуже, як ти виглядаєш, з ким ти спиш, яка у тебе сумочка.

Вони інші. Вони природні, вони в гармонії з собою, вони приймають себе такими якими вони є. І ця толерантність, цей «пофігізм» для мене – це і є свобода.

Просто уявіть скільки часу, сил, грошей, а часто й терпіння до болючих процедур переносять наші жінки просто тому, що хочуть відповідати «вимогам свого суспільства».

А це моє фото без фільтрів і без макіяжу – це я так інтегруюсь в суспільство.

Джерело: Facebook Ірини Горбачової.