logo

Боти, вкиди, спотворення реальності: як вони впливають на українців і результати виборів

У XXI столітті політики «зламують» вибори просто через соцмережі. Користувачі Facebook та інших майданчиків бачать у новинній стрічці публікації на підтримку одних кандидатів і брехливі новини про інших. Так приходили до влади політики в Мексиці, Нігерії, Індії – цю точку зору розділяють у багатьох світових медіа.

У партнерському матеріалі з компанією з аналітики великих даних Artellence MC.today з’ясовував, як працюють подібні технології у світі та чи використовують їх в Україні.

Партнер проєкту?
Artellence

Чим займаються політтехнологи

Людина з народу, свій в дошку хлопець, позасистемний кандидат. Такий був образ у Володимира Зеленського, котрого минулого року обрали президентом України. За нього віддали 30 % голосів у першому турі й понад 73 % у другому. Через декілька місяців партія Зеленського «Слуга народу» набрала 43 % голосів на виборах до парламенту.

Партію «Слуга народу» зареєстрували в 2017 році, одразу після виходу другого сезону однойменного серіалу. На думку медіааналітикині Гали Скляревської, другий і третій сезони серіалу були вже абсолютно неприхованою агітацією.

Це приклад ефективної роботи політтехнологів. Їхня задача – створити портрет людини, котру полюблять виборці. Одним сподобається образ начитаного інтелектуала, іншим – хлопця з народу.


Як технології допомагають достукатися до виборців 

Раніше політтехнологи здебільшого замовляли соцопитування та вибудовували кампанії на основі їхніх результатів. Від опитувань вони не відмовилися, але тепер вони мають інструмент із більш високою точністю – це аналітика великих даних, або big data.

Владимир Лозовой

Володимир Лозовий

«Можна проаналізувати всі новини в інтернет-медіа за рік. Або поведінку користувачів у соцмережах: які публікації вони коментували, лайкали та поширювали», – розповідає Володимир Лозовий, засновник української компанії з аналітики великих даних Artellence. Це покаже, які проблеми турбують людей, як вони реагують на події, до кого дослухаються.

Потім людей розбивають на групи. Зазвичай в одній групі люди однієї статі, приблизно одного віку, зі спільними інтересами, працюють у близьких сферах, бувають в одних і тих самих місцях, читають однакові ЗМІ, реагують на одні й ті ж самі проблеми тощо.

Для кожної групи політтехнологи вигадують посилання, що зачепить цих людей. І вибирають майданчик для спілкування: Facebook, Instagram, телебачення або білборди. За словами Лозового, серед киян можна виокремити приблизно 50 груп. Із них політтехнологи вибирають кілька, що підходять під цільову аудиторію кандидата, і показують їм потрібну рекламу.

«Завдяки аналітиці великих даних стало можливо показувати потрібну рекламу саме тій групі людей, на котру вона точно подіє», – пояснює засновник Artellence.

Як працюють «чорні» політтехнології

Використовувати великі дані для аналізу проблем виборців і таргетованої реклами — це законні, «білі» політтехнології. Є інший підхід, коли політтехнологи спотворюють інформацію та маніпулюють людьми.

У 2012 році губернатор штату Мехіко Енріке Пенья Ньєто виграв президентські вибори в Мексиці. Понад 700 тис. фальшивих профілів у Facebook і Twitter агітували за Ньєто й поширювали брехливі новини про його суперників. Ця компанія обійшлася майбутньому президенту в $600 тис.

Фальшиві профілі в соцмережах називають ботами. Це класичний приклад використання «чорних» політтехнологій: за допомогою ботів команда Ньєто змогла дезінформувати населення й перемогти.

За словами Лозового, вони бувають двох типів: автоматизовані й керовані людьми. У політиці зазвичай використовують других – вони пишуть осмислені коментарі, імітуючи реальних користувачів.

Боти коментують новини в ЗМІ та публікації лідерів думок і вирішують кілька задач:

  • створюють політикам негативний або позитивний імідж;
  • формують порядок денний – активно коментують і тим самим підіймають у стрічці фальшиві або просто вигідні замовнику новини;
  • виправляють сенс правдивої новини.

Коли біля торговельного центру Ocean Plaza в Києві прорвало трубу, у Facebook почали «розкручувати» думку, що у всьому винний мер Віталій Кличко. Пізніше долучилися супротивники – із тезою, що мер тут ні при чому. Це типові дискусії ботів.

За словами Лозового, в Україні найбільше ботів у Facebook. Twitter у нашій країні не особливо популярний, а в Instagram не прийнято обговорювати політику.

Як можна визначати ботів

Технічно неможливо з’ясувати, хто замовник бота, підкреслює засновник Artellence. Проте аналітика великих даних дозволяє припустити, що перед вами бот, якщо його поведінка відрізняється від того, як поводяться реальні користувачі.

Минулого року в Artellence разом іх Vox Ukraine порахували, скільки ботів в українському сегменті Facebook. Для цього розробили алгоритм машинного навчання, що зважав на безліч параметрів поведінки акаунту в соцмережі.

За його допомогою виокремили такі характеристики ботів:

  • у них у чотири рази менше друзів, ніж у справжніх користувачів;
  • пишуть коментарі в 15 раз швидше, ніж люди;
  • пишуть під політичними публікаціями в чотири рази частіше, ніж люди;
  • тільки у 4 % ботів є хоча б один чекін – відмітка в якомусь географічному місці;
  • тільки у 50 % ботів аватар з обличчям, в інших – із картинкою.

Потім в Artellence склали список із 332 популярних медіа, 26 особистих сторінок політиків і 36 сторінок партій. Алгоритм проаналізував усіх користувачів, котрі залишили понад десять коментарів на політичні теми на цих сторінках, і для кожного вирахував імовірність, чи схожий цей профіль на бота. Якщо ймовірність більша за 95 %, профіль вирішили вважати ботом.

«Ми нарахували близько 50 тис. активних політичних ботів в українському Facebook. Виявилося, що саме боти пишуть близько третини всіх коментарів на політичні теми під новинами в ЗМІ», – розповідає засновник Artellence.

Як працюють інформаційні кокони

За словами Лозового, більшість політиків користуються послугами ботів для своїх передвиборних кампаній. Але найпросунутіші йдуть далі – і створюють навколо своїх виборців інформаційні кокони, тобто спотворену картину реальності.

Це працює так. На одну людину починають впливати одразу декілька «потрібних» джерел — боти, що додалися до неї в друзі, проплачені лідери думок і ЗМІ, що розганяють фальшиві новини. Люди починають бачити їхні публікації в себе у стрічці — і вірити.

Аналіз великих даних допомагає вдосконалити цю технологію — наприклад, порахувати, скільки потрібно ботів, щоб «обробити» кожну конкретну людину. «Це неетично, оскільки вводить виборців в оману. Але багато іноземних політиків саме так і виграють вибори», – пояснює Володимир Лозовий.

Роль інформаційного кокону може грати закрита група або чат у месенджері. Минулого року в Нігерії за допомогою пропаганди у WhatsApp вибори виграв чинний президент Мохаммаду Бухарі. Молодь цієї країни звикла дізнаватися новини з месенджеру й підписана на десятки груп, від професійних до релігіозних. Влада підкупила власників популярних WhatsApp-каналів і поширювала там пропаганду та фальшиві новини. Як сказав один із нігерійців, він не вірить політикам, але не може уявити, що текст у релігійній групі неправдивий.

Той самий фокус можна зробити в Telegram або Viber.

Які технології вже використовують в Україні

«Думаю, що “чорних” політтехнологій уникнути неможливо», – розмірковує засновник компанії Artellence. За його словами, спроби маніпулювати думкою виборців були завжди. Раніше для цього використовували телебачення, тепер — ще й соцмережі. Потім може з’явитися якийсь інший майданчик.

За допомогою великих даних можна розробити механізми з поширення фальшивих новин. Але ця ж сама технологія дозволяє створити інструмент із виявлення ботів, інфококонів і навіть справжніх лідерів думок, які за гроші публікують недостовірну або упереджену інформацію.

Ярослав Ведмидь

Ярослав Ведмідь

«Аналіз великих даних підвищує ефективність і “білих”, і “чорних” політтехнологій. Це інструмент, і кожний сам вирішує, з якою метою його використовувати», – підбиває підсумок Володимир Лозовий.

За словами засновника рекламного агентства Postmen Ярослава Ведмідя, більшість українських політиків працюють із традиційними стратегами, котрі намагаються знайти одне ключове повідомлення для всіх виборців.

Компанія розгортається за три-чотири місяці до дня голосування, і часу немає ні на що, окрім «килимового бомбардування» виборців своїм креативом. «Цифрові стратегії українських політиків – це спроба показати свій ролик усім користувачам тієї чи іншої платформи. Для цього підходять усі методи: реклама, боти, вірусне поширення», – зазначає Ярослав Ведмідь.

На його думку, українські політтехнологи мають ще дуже мало знань, щоб використовувати навіть «білі» цифрові інструменти – наприклад, розбити виборців на групи й підготувати індивідуальні рекламні кампанії.

«Однак інтерес у цій царині зростає. Скоріш за все, на наступних виборах ми побачимо нові стратегії просування кандидатів», – відзначає Ведмідь.

Партнер проєкту?
Artellence

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: