Для оренди житла робили презентацію родини і вносили 5 тис. євро гарантії. Історія українця, який зараз живе в Португалії

Кожен день вранці Сергій Кравець чіпляє повідець собаці, бере чотирирічну доньку та йде гуляти узбережжям Атлантичного океану. Ще на початку року він жив у Києві, працював з офісу і навіть не думав переїжджати за кордон. Але всі плани змінилися 24 лютого: зараз Сергій з родиною живе в португальському містечку Кашкайш. 

Він працює керівником відділу продажів в IT-компанії Corefy. Редакції MC.today Сергій розповів, чому для оренди квартири в Португалії робив цілу презентацію своєї родини та що його вражає в місцевих жителях.

Війна застала за кордоном

Про війну я дізнався о п’ятій ранку – з новин у Telegram. У цей час ми з колегами були у відрядженні: приїхали на виставку в Дубай. Я був шокований новинами про напад росії. Особливо важко було через те, що моя родина – дружина й донька – у той час були в Україні. Наш з колегами рейс до Києва скасували.

Я розумів: якщо повернусь до України іншим шляхом, то більше не зможу працювати – моя робота в Corefy пов’язана з постійними відрядженнями.

Згодом мій керівник запропонував на два тижні винайняти квартиру в будь-якій країні світу: «А там, може, усе закінчиться – повернетесь». Я вибрав Португалію – цю країну порадили колеги, які там колись відпочивали. 

Моя дружина спочатку залишалася в Україні. У нашої дитини важке генетичне захворювання – вона не ходить і не розмовляє. Перші тижні я не міг уявити, як перевезти родину до Португалії. У нас ще й пес є, якого теж не можна було залишати.

Перші три тижні війни були найважчими психологично. Ми з колегами працювали з дев’ятої ранку до 21-ї вечора і по декілька разів на день читали новини.

Операційно робота компанії не зупинялася ані на день, загалом керівництво готувалося до війни. У лютому в нашій команді  було 90 людей, 20 з яких на початку війни опинилися у відрядженнях. 

Усіх компанія підтримала – оплатила оренду житла на місяць у різних країнах Європи. Для українського офісу також на місяць орендували туристичну базу на заході країни та релокували людей туди. Я вважаю, що компанія допомогла максимально, наскільки могла.

Шість днів дороги до Португальської Рів’єри

Наприкінці березня моя дружина наважилася на переїзд. Спершу вони з донькою дісталися заходу України і залишилися там у друзів на декілька днів. Потім вирушили автобусом у Будапешт.

Там я зустрів дівчат і провів їх на літак до Португалії. А сам із собакою поїхав потягом – у пса не було документів для перельоту.

Ніколи не забуду цю подорож: шість днів дороги, п’ять пересадок у різних містах. УВесь час пес від стресу нічого не їв, і я вже думав, що це все погано закінчиться.

Врешті-решт рівно за місяць після початку війни вся наша родина зібралася разом на Португальській Рів’єрі – у містечку Кашкайш за 20 км від Лісабону.

Про труднощі оренди житла

Наша родина отримала тимчасовий захист у Португалії. Для цього потрібно заповнити онлайн-форму у Службі з питань іноземців та кордонів (SEF). Для  українців максимально спростили всі бюрократичні процеси. 

Найскладнішим для нас виявився пошук житла. Це мені нагадало 2014 рік, коли до Києва приїхало багато українців зі сходу. Ставлення киян до них, на жаль, було схожим. Тепер я на власному досвіді зрозумів, наскільки це важко – коли тебе ідентифікують виключно за географічною ознакою. 

У квітні на все житло в Португалії піднялися ціни – сюди приїхали відпочивати німці, американці і британці.

У Кашкайші оренда помешкання з меблями до 50 квадратів, у 20 хвилинах від моря коштує 600–800 євро на місяць. Якщо треба кращі умови – то ціна починається від 1,2 тис. євро. Правда, у Лісабоні можна знайти дешевше.

Ми шукали квартиру приблизно два місяці. А коли знайшли ту, що підходить, ще деякий час витратили на те, щоб домовитися із власником. Він китаєць, живе в Пекіні. Через його представника ми робили презентації, на яких розповідали про нашу родину та компанію, де я працюю. Разом з купою документів і фінансових звітів передавали це все власнику квартири. Робили все, щоб переконати його в нашій платоспроможності.

У Португалії при оренді житла часто просять, щоб був «опікун» – місцева людина, яка стане поручителем. У нашому випадку гарантії надала компанія – вона стала однією зі сторін договору оренди квартири. Також за нас заплатили гарантійний внесок у 5 тис. євро. Зараз компанія напряму платить оренду, і власнику це подобається.

Ми орендуємо квартиру у 100 квадратів за 995 євро. Вона знаходиться в дуплексі за п’ять хвилин від океану. У нас є все необхідне для життя, крім ліфта: візок дитини доводиться носити в руках. Також ми платимо приблизно 200 євро за комунальні послуги та 60–80 євро – за інтернет.

У лікарні дійсно хочуть допомогти

Тимчасовий захист надає доступ до безкоштовної медицини. З погляду часу це зовсім інша історія, ніж в Україні. Ми можемо місяць-два чекати запису до нашого сімейного лікаря. Але є й система термінових звернень.

Нам вже доводилося звертатись до лікаря. Одного разу після купання в океані наступного дня донька почала кашляти й задихатись. Ми викликали таксі та поїхали у шпиталь. Нас швидко прийняли, дитину оглянули. Виявилося, що це вірус.

У цілому враження від медицини тут набагато кращі, ніж в Україні. Я користувався українськими страховиками і зазвичай звертався у приватні клініки. Але скрізь відчував комерційний підхід – можливо, це моє суб’єктивне враження. У Португалії, попри мовний бар’єр, лікарі щиро намагаються допомогти, хочуть знайти суть проблеми.

Не краще місце для роботи, але ідеальне для життя

У Португалію не варто їхати на заробітки, середня зарплата тут 700–800 євро на місяць. Також тут високі податки – від 14,5% до 48% залежно від суми доходів. Якщо ви на рік заробили понад 80 тис. євро, то майже половину маєте перерахувати в податкову.

Ідеально, якщо живете в Португалії, але працюєте на міжнародну компанію. При середній європейській заробітній платі тут можна комфортно жити. Нам з родиною на місяць потрібно десь до 2 тис. євро – це якщо ми ходимо по кав’ярнях і подорожуємо. 

Ціни на продукти в Португалії в цілому як у Києві. Єдине, що риба вдвічі дешевша і смачніша.

Також тут просто культ вина – воно недороге і дуже якісне. Навіть є приказка: «Бог створив воду для того, щоб ноги мити, а вино – щоб пити».

Я був здивований рівнем англійської мови серед португальців. Навіть бабусі тут розмовляють англійською краще, ніж я. Проте португальською швидше можна розв’язати якісь питання та домовитися з місцевими.

Португальці дуже привітні, дуже повільні та дуже розслаблені. Наприклад, я стою в черзі за кавою з дитиною на руках. Мені просто потрібна чашечка кави. Переді мною дві дівчинки, які розмовляють з офіціантом. Я не розумію: вони замовляють чи не замовляють? Мені потрібно швидко, я починаю злитися.

Спочатку мені було важко прийняти такий темп життя. У перші місяці місцеві з подивом дивилися на мене: «Чого він бігає? Треба спокійно».

Уже згодом я зрозумів, що в Португалії потрібно інакше дивитись на життя та час, насолоджуватися кожним днем, а не чекати кращих часів.