Ніна Міщенко: «Ніколи не думала, що нам знадобляться поради мого дідуся щодо виживання у воєнний час». Український щоденник до роковин війни

Ніна Міщенко та її 13-річний син Андрій наприкінці лютого були змушені виїхати з Києва. Зараз вони живуть в ірландському готелі Citywest в Дубліні.

У колонці для Independent.ie Ніна Міщенко емоційно згадує перші дні повномасштабної війни, а також ділиться думками свого сина та його порадами одноліткам. Редакція MC.today переказує розповідь Ніни.

Задля збереження авторського стилю і кращого сприйняття деталей ми публікуємо матеріал від лиця Ніни Міщенко – так, як в оригінальному тексті.

Для українців це найважчий місяць року. 24 лютого виповнюється рік, як почалася війна – війна, яка повністю змінила наше життя.

Багато хто з нас цього місяця згадуватиме, що ми робили в перші дні нападу росії на Україну. Мій син Андрій, якому щойно виповнилося 13 років, добре пам’ятає, з якою безнадією ми чули вибухи навколо нас у Києві.

Ми не жили поруч із бомбосховищем. Пам’ятаю, як на другий день війни в новинах показували, як рятувати себе у квартирі. Виявилося, що мій син це вже знав. Він показав нам, де найбезпечніше місце – біля опорних стін.

Син знав, що під час обстрілів треба впасти на підлогу, триматися якомога далі від вікон і так далі. Він порекомендував зняти скляні двері в коридорі. Ми якось не подумали про це.

Виявилося, що всьому цьому його навчила моя покійна мама Валентина. Коли вона була підлітком, її навчив батько Георгій, який пережив Другу світову війну. Я думала, що ця інформація мені ніколи не знадобиться.

Нещодавно на прохання мого друга в Україні, Андрій розповів про те, що допомогло йому в перший рік війни. Його попросили дати пораду іншим підліткам на основі того, що він робить, коли йому сумно або важко. Я записала його слова, і до кінця розмови мої очі були мокрі від сліз.

«Головне – змиритися з тим, що відбувається. З тим, що в Україні війна і що того життя, яке ми мали раніше, більше не буде. Неможливо повернутися до Києва в той час, до 24 лютого 2022 року.

Потрібно шукати щось нове, те, що вас зацікавить, та шукати позитив у тому, що ви маєте зараз. Нас не обстрілюють, ми в безпеці в Ірландії, у нас є кімната для життя, і у мене цікава школа. Але я намагаюся нічого не планувати більше, ніж на тиждень, тому що все може змінитися в будь-яку секунду.

Якщо вам сумно, ви повинні дозволити собі бути таким. Я не намагаюся з цим боротися. Стає легше, коли мама мене обіймає. Але легше спробувати перемикнути увагу. Школа в цьому дуже допомагає».

Наразі в ірландських школах навчається 14,5 тис українських дітей. Близько 92% дітей українських переселенців, які прибули до Ірландії, навчаються в ірландських школах, – що є одним з найвищих показників в Європі.

Ми не знаємо, коли закінчиться війна. Але як мати я рада, що мій син може жити в Ірландії. І ми можемо поговорити з Андрієм про те, куди поїдемо на Великдень, чи яку другу іноземну мову він обере наступного року в школі.

А 24 лютого українська громада в Ірландії збереться біля GPO ДублінаГоловний поштамт Дубліна і нагадає людям, що вже рік наша країна бореться за справедливість, свободу і гідність, за наші спільні демократичні цінності та відновлення миру в Європі.