Кінець 1994 року. О дев’ятій вечора Олександр Барсук разом із дружиною вклали дітей спати і сіли за швейні машинки – шити фартухи із клейонки. Уранці Олександр понесе вироби в київський ЦУМ, універмаг «Україна» і Подільський універмаг. Там їх розкуплять за годину: «Чесно кажучи, дотепер не розумію, кому і для чого наші фартухи були потрібні, але попит був величезний». Олександр забере в магазинах гроші і поїде на ринок – купити тканини. А ввечері разом із дружиною знову шитиме: він – прості деталі фартухів, дружина – складніші елементи. Так 27 років тому починалася історія бренду «Ярослав». Сьогодні це одна з найвідоміших компаній в Україні, яка виробляє текстиль.
В партнерському материалі з банком ПУМБ Олександр Барсук розповів MC.today, як у третьосортному румунської готелі знайшов вдалу формулу своєї справи, чому каса в магазині приваблювала покупців і що бізнесу дав статут підприємства, який надрукували на друкарській машинці.
Як налагодили пошиття фартухів із клейонки
За часів СРСР я був військовим і служив в Естонії. Там ще 1986 року почали робити перші кроки до ринкової економіки – створювали кооперативи. Це кіоски, у яких приймали від людей овочі, фрукти та вироби ручної роботи – рукавиці і шкарпетки. Ми з дружиною здавали туди лікарські рослини, які збирали за книгою і сушили. Потім стали здавати навіть хрін з буряком, який самі закривали. Гроші виходили величезні – сотні рублів. Мені такий підхід подобався: на службі дохід не залежав від тебе, а тут – потрудився і заробив.
На початку 1990-х радянська армія розвалювалася, у ній не було перспектив, тому пішов зі збройних сил.
Після демобілізації ми із сім’єю повернулися до Києва – я працював токарем, електриком. Потім став таксувати. Якось машина довго була в ремонті, а я – без роботи. У нас із дружиною було двоє маленьких дітей: одному – рік, іншому – три місяці. Тому дружина запропонувала поїхати торгувати за кордон.
Заробляти я вирішив у Румунії – туди автобусами возили в шоп-тури. З обрізків хутра, які колись купили в Естонії, сам пошив шапки. А дружина купила клейонку і пошила з неї штук десять фартухів. Ось вони і стали нашим найбільш ходовим товаром на румунському ринку.
Я їздив до Румунії три рази, розпродав увесь наш товар, заробив приблизно $200. І ось сиджу я якось у третьосортному румунської готелі і думаю: «Що я тут роблю? У Києві, де в магазинах порожньо, у мене ці ж фартухи з руками відірвуть». Більше на заробітки я не їздив.
Як розширили асортимент і стали шити труси із простирадл
1994 року я зареєструвався приватним підприємцем. Ми стали шити: о дев’ятій вечора вкладали дітей, потім до першої години ночі строчили фартухи. За вечір виходило зшити штук десять. Продавали їх у київських універмагах – щодня приносили туди товар і забирали гроші за вже продані вироби.
Незабаром знайомі порадили найняти швачок. Навколо людям не платили зарплати, підприємства закривалися, а я пропонував хороший заробіток на дому. У результаті найняв п’ять співробітниць: на день вони шили 500 цих клейончатих фартухів з мереживом. До нас приїжджали з ринків, з універмагів і забирали весь товар з передоплатою.
Потім ми придумали шити жіночі труси. Сьогодні сказали б, що носити їх неможливо: нееластичне мереживо, груба резинка. Ластку ми робили з білих простирадл, які нам «поставляла» теща. Вона тоді працювала в гуртожитку, там простирадла іноді списували. Ми їх вибілювали, виварювали і робили красивішими від нових.
Усе йшло непогано: виторгу вистачало, щоб утримувати сім’ю і навіть думати про розширення бізнесу. Я хотів відкрити ціле підприємство, а не просто бути підприємцем. Наприкінці 1994 року пішов у райадміністрацію і запитав, як це зробити. При адміністраціях тоді були спритні хлопці, які неофіційно видавали документи. За $100 – величезні на ті часи гроші – вони роздрукували мені на друкарській машинці статут компанії. Так у січні 1995-го в Україні з’явилося підприємство «Ярослав»..
Як касовий апарат приваблював клієнтів
Витрати зростали постійно – оренда, податки, бухгалтерія. Потрібно було заробляти більше, і я вирішив, що нам потрібен магазин.
1995 року ми орендували невеликий відділ у Подільському універмазі. Уряд тоді якраз прийняв указ про касові апарати. Ми хотіли робити все правильно, тому відразу його купили. Це була перша каса в універмазі і одна з небагатьох у Києві. Люди заходили до нас в магазин, як на екскурсію, – подивитися на касу. А заодно купували наші фартухи і труси.
Завдяки магазину в нас з’явився хоч і невеликий, але стабільний дохід. Тим часом наша двокімнатна квартира поступово перетворювалася на склад – рулони тканини лежали навіть на балконі.
Якось сусід запропонував орендувати приміщення під виробництво в Академії наук, де тоді працював. Розмір – 100 кв. м, ціна – 1,05 грн за «квадрат». Ідея мені сподобалася, і ми з домашніми швейними машинками переїхали в наш перший цех.
А 1999 року ми його викупили – усе-таки хотілося мати нехай невелике, але своє приміщення.
Наш текстиль можна купити у 20 країнах
Ми стали працювати у дві зміни, поставляти нашу продукцію в супермаркети. Згодом викупили кілька швейних фабрик: у Димері і Богуславі на Київщині та у Стеблеві на Черкащині. Цеху у Стеблеві 200 років – це перша текстильна фабрика в Україні. Там досі є токарний верстат, який випустили 1860 року. А під фабрикою ми розкопали залишки старих механізмів, які крутили все обладнання силою води.
Ще один цех відкрили з нуля в Кролевці Сумської області. Зараз у компанії «Ярослав» працює 1,1 тис. осіб. З моменту запуску в нас жодного разу не було простою, ми завжди виплачували зарплати. На рік ми платимо приблизно 100 млн грн податків до українського бюджету.
У нас 30 фірмових магазинів «Ярослав», ще приблизно 25 працюють за франшизою. Наші товари можна купити більш ніж у 1 тис. магазинів-партнерів і супермаркетів по всій Україні: «Ашані», «Епіцентрі», Varus, АТБ, «Екомаркеті», «Сільпо» та інших магазинах Fozzy Group. Також у нас є онлайн-магазин yaroslav.ua.
Сьогодні ми експортуємо свої товари більше ніж у 20 країн по всьому світу: у США, Канаду та майже в усі країни Європи. Своїх магазинів за кордоном у нас немає – це дорого, тому ми працюємо з партнерами.
При оформленні угод із закордонними партнерами навіть у досвідчених підприємців можуть виникати складнощі. Щоб допомогти бізнесу в питаннях зовнішньоекономічної діяльності, ПУМБ запустив послугу «Валютний радник».
Банк перевіряє проєкти валютних контрактів, документи до них і, якщо потрібно, допомагає вносити правки. Клієнти ПУМБ можуть отримати консультації з питань фінансового моніторингу, валютних операцій та інших нестандартних запитів.
Такий формат особливо підійде малому бізнесу, якому невигідно наймати окремого спеціаліста із ЗЕД.
До 2014 року ми експортували в основному в Росію – щомісяця відправляли по 20 вантажівок з товаром на $1 млн. А коли ситуація змінилася, ми вирішили збільшити обсяг експорту в Європу. Щоб бути «як за кордоном», вирішили: треба оновити обладнання.
Звичайні швейні машини ми замінили на електронні – це допомогло випускати на 25% більше товару. Купили автоматичну лінію, яка шиє постільну білизну. Потім лінію для махрових і вафельних рушників. За чотири роки ми вклали в устаткування $5 млн.
Ми розширили асортимент – зараз «Ярослав» шиє постільну білизну, ковдри, пледи, покривала, кухонний текстиль, одяг для дітей і дорослих, рушники, виробляє пряжу і тканини.Ми єдина компанія в Україні, яка випускає лляні шкарпетки та махрову тканину.
Щомісяця ми відправляємо в Європу п’ять вантажівок товару. Так, обсяг експорту нехай і зменшився, але ціна текстилю стала вищою.
Купуємо тканини і пряжу по всьому світу
Безпосередньо купувати сировину за кордоном – тканини і пряжу – ми стали приблизно 2000 року. Це дешевше та надійніше. Вийшли на турецькі, трохи пізніше – на молдавські компанії. В Узбекистані й Туркменістані ми беремо пряжу і робимо з неї свої тканини, у Білорусі, Молдові, Азербайджані купуємо бавовну. У Китаї ж ми купуємо найдешевші або найдорожчі тканини – синтетику та сатин, такий парадокс. Шерсть в основному українська, але був час, коли купували її в Новій Зеландії.
Валютні контракти раніше ми укладали за передоплатою. Зараз же працюємо на довірі, тому що всі процедури вже відпрацьовані. Коли нам не вистачає оборотних коштів, постачальники дають відстрочку платежів на два-три місяці. Ми своєю чергою теж даємо відстрочку імпортерам.
Раніше наша держава не цікавилася, чи заплатили податки наші закордонні партнери. Але останні кілька років банки перевіряють, чи надійні іноземні контрагенти, з якими ми укладаємо валютні договори.
В Україні діє фінансовий моніторинг: держава за допомогою банків контролює, чи законні фінансові операції. Моніторять транзакції і з іноземними партнерами.
Перевіряти нових закордонних контрагентів і погоджувати валютні контракти з ними банки можуть декілька днів. Через це бізнесу іноді потрібно чимало часу, щоб перерахувати гроші іноземному партнеру.
Щоб скоротити час перевірки ЗЕД-контрактів, у банку ПУМБ розробили послугу Fast track (прискорена програма. – Прим. ред.). Якщо з документами все гаразд, ЗЕД-контракти підприємцю банк узгодить до трьох годин. Завдяки Fast track бізнес не втрачає час, який може стати критичним, і не порушує терміни.
Як витримати конкуренцію
Ми намагаємося, щоб ціна наших товарів за кордоном була конкурентною. Але за цей ринок збуту ми боремося з малайзійцями, в’єтнамцями, африканцями. Зарплати в них $ 50–100 на місяць, тому вони можуть поставити низькі ціни на свій текстиль. У нас так не вийде – в Україні дорогі електрика та газ, а проста перевірка газового лічильника може на кілька тижнів паралізувати виробництво.
Є й інші нюанси, які заважають виробництву. Наприклад, бюрократія: наша митниця, на мій погляд, прискіпливо видає українським експортерам сертифікат Євро-1. Цей документ дає можливість закордонному покупцеві не платити 12% мита із сертифікованого в Європі товару. Тобто з таким сертифікатом ми для європейців «смачніші», ми продаємо в них і веземо прибуток у нашу країну. Але часто через дії митниці товар може простояти кілька тижнів на кордоні, тому що сертифікат видають на кожну партію товару. А це вже порушення умов договору, і доводиться платити штраф.
Компанії «Ярослав» вже 27 років. Не знаю, багато це чи мало, але точно скажу, що весь цей час я отримую задоволення від того, що роблю. Нас часто критикують, що ми випускаємо постільну білизну немодного дизайну або рушники без петель – виправимося. Але ніхто не скаже, що в мериносовий або верблюжий плед ми поклали наповнювач із секондхенду, а сатиновий або бязевий комплект зшили із сумнівних матеріалів. Усі ці роки ми працюємо чесно..
Фотограф: Олександр Заднепряний
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: