«Полагодити цю систему неможливо – податкову потрібно ліквідувати». Інтерв’ю Павла Себастьяновича: про податок на транзакції, бізнес в Україні та середній клас

Податкова система в Україні зазнала чимало змін за часи незалежності. Але у країні досі немає сприятливого середовища для підприємництва. І причина не тільки в повномасштабній війні.

Що не так з податковою системою і яким чином, якщо запровадити лише один податок, можна скасувати решту без втрат для бюджету, редакції MC.today розповів підприємець, громадський діяч та експерт з податкової реформи Павло Себастьянович.

Відбувається імітація боротьби з ухилянням від податків

Ви бачили, яким було бізнес-середовище в Україні в різні часи. Який період ви вважаєте найкращим для економіки та податкової системи, а який найгіршим?

Я думаю, найкращих періодів в Україні ще не було. У 1994–1998 роки в нас з’являлися олігархи. У той час була наймасовіша приватизація державних підприємств. Але їх здебільшого розпилювали на металобрухт. За ці гроші люди купували машини і квартири, а не розвивали цей приватизований бізнес. Потім наприкінці 90-х – на початку 2000-х держава створила корумповані структури для контролювання бізнесу: податкуву міліцію, економічні підрозділи в СБУ та МВС.

В українському уряді чи парламенті ніколи не було сил, які б хотіли процвітання, економічного дива, стрибка для країни. Кожен хотів лише особистого збагачення. Так триває й досі. Якщо подивитись статистику, у нас ПДВ – 20%. Але до бюджету доходить лише 8,5%.

А куди йде решта?

Одні отримують пільги, інші мінімізують податки через «обнал» або займаються «скрутками». Бенефіціари цих схем сидять у податкових і на митниці – ПДВ неможливо вкрасти без участі того, хто в системі. Адже ви маєте зареєструвати свою накладну в системі електронного оподаткування та авансом заплатити ПДВ.

А блокування податкових накладних не полює за схемами ухиляння від податків, це імітація.

Із чого почалося блокування податкових накладних?

Наша держава створила такі податкові правила. У 2017 році була глава в Податковому кодексі, яка стосувалась подання накладних і визнання ризикових підприємств. Як тільки цю систему запустили, автоматична система заблокувала тисячі бізнесів. Згодом цей абзац із закону прибрали, але залишили один рядок – функцію визначення ризиків і блокування накладних поклали на Мінфін і Кабмін.

Під час повномасштабної війни вони побачили можливість конфісковувати гроші в підприємств, адже коли їх блокують, гроші автоматично потрапляють у бюджет. Відтак підприємці просто безплатно кредитують державу.

Адвокат Олександр Шемяткін показав статистику: зараз щодо заблокованих накладних 40 тис. судових позовів. Більшість позовів, які розглянуті, вирішені на користь підприємців. Навіть Верховний суд ухвалив рішення, що блокування незаконне, адже фактично податкова без суду і слідства затримує приватну власність. Але на це рішення ніхто не звертає уваги. Через такі правила вже закрилися майже 100 тис. підприємств.

Натомість досі працюють схеми з відшкодування фіктивного ПДВ…
Так, депутат Мар’ян Заблоцький, який працював у тимчасовій слідчій комісії, казав: 270 підприємств, яким відшкодували ПДВ, є фіктивними. Тобто, для них ніяких перевірок не було. І виходить, що ПДВ їм відшкодували коштом чесних підприємств, яким заблокували накладні.

Податкову потрібно ліквідувати

Як ви оцінюєте роботу податкової?

Податкова система створена для постачання кешу. Ця машина чудово працює, хтось на ній заробляє. Недарма очільниця Київського департаменту побажала собі на Різдво мати мільйон доларів на рік. Загалом люди, які очолювали податкову у різні роки, ставали мультимільйонерами. Там схеми працюють як годинник.

Я вважаю, полагодити цю систему неможливо, тому що вона не ламалася, вона була такою створена. Податкову потрібно ліквідувати.

Але як без неї все працюватиме, хто адмініструватиме податки?

До прикладу, раніше була Державтоінспекція. Фактично вона існувала, щоби даїшники збирали ренту з водіїв. Потім її ліквідували, усі зітхнули з полегшенням і забули про неї.

З податковою має статися так само: її треба ліквідувати як інституцію. Зараз її функції можуть виконувати, наприклад, банки. Адже цифровізація сягнула таких масштабів, що ми достеменно знаємо про кожну транзакцію, угоду. Щоб сьогодні я зміг заплатити зарплату своїм працівникам, я повинен в банку сплатити податок з доходів фізичних осіб, ЄСВ, військовий збір. Тільки коли я в банку покажу в електронному вигляді, що я сплатив ці податки, я можу нарахувати зарплату. Тож банк може контролювати все. Потрібно лише трансформувати саму податкову систему, щоб не було двоякого трактування.

У чому воно зараз проявляється?

Податок на прибуток – яскравий приклад того, що можна трактувати по-різному. Припустимо, ми купили телевізор і мій бухгалтер зарахував, що це обладнання для офісу. А податківець каже: це не виробнича витрата, ви придбали його задля задоволення. Тому телевізор теж обкладають податком на прибуток. І податківець приймає ці рішення на власний розсуд.

Потрібно зробити таку систему, щоб фінансового результату для податкової не існувало.

Як приклад можна взяти Естонію: там діє податок на виведений капітал. Тобто підприємство сплачує податок, лише коли виплачує дивіденди власникам.

Якщо ми в нашій податковій системі замінимо податок на прибуток податком на виведений капітал, цю систему зможе адмініструвати банк. На підставі транзакцій він знатиме, скільки грошей виведено та який податок треба заплатити.

Так само з ПДВ. У країнах Балтії з ним дуже просто. Приходить звітний період, і на балансі в електронній системі видно: якщо тобі винна держава, вона автоматично сплачує тобі, якщо навпаки – ти сплачуєш.
У нас, хоча й відомо, хто кому винен, ми маємо самостійно доводити і просити «поверніть наш ПДВ» і нести купу паперів у податкову службу. Коли це залежить від людини, починаються перевірки, карні справи, здирництво.

Податок на транзакцію може замінити всі інші

Які ще є альтернативи окрім прикладу Естонії?

Насправді схема заміни податку на прибуток податком на виведений капітал, хоча і є прогресивною, вже застаріла.

Можна ввести податок на транзакції. Ми почали говорити про це п’ять років тому, коли всі транзакції України складали 40 трлн грн. Якщо взяти з них 2–3%, то отримаємо той бюджет, який зараз збирають в Україні за допомогою наших податків.

Електронних платежів щороку більшає. Попри те, що економічного зростання в Україні майже не було, кількість транзакцій зростала на 50–70% на рік. У 2022 році це було 130 трлн грн. Уже є цифри за перший квартал 2023-го, за якими можна прогнозувати 226 трлн грн за рік. Якщо ми зараз візьмемо 0,2% від кожної транзакції, це нам замінить ПДВ. І цих 0,2% від транзакції ніхто не помітить, бо ми не помічаємо 1,5%, коли платимо за поповнення мобільного, наприклад. Таким чином можна замінити всі податки. А замість підприємця податковим агентом стане банк.

Уже є країни, де впровадили такий податок?

У Швейцарії науковець, декан фінансового факультету Цюрихського університету пропонував таке зробити 2020 року. Він сказав: почнімо з мікроподатку 0,005%, щоб побачити, як це працює. Не змінюватимемо чинну систему: поступово збільшимо мікроподаток, а класичні – зменшимо. На жаль, його пропозицію не підтримали.

У 70-і роки податок на транзакцію намагалися ввести в Австралії – так званий debet tax. Але тоді ще не було такої розгалуженої електронної системи. Воно якийсь час попрацювало, потім про нього забули.

Якщо ви працюєте в Україні, влада постійно втручається у вашу діяльність

Парламент проголосував за законопроєкт №8401, який з 1 липня знімає всі пільги щодо сплати єдиного податку для ФОПів, скасовує послаблення для підприємців. На вашу думку, навіщо це робити зараз?

Жодна ініціатива пана Гетманцева не відповідає здоровому глузду. У 2015 році він сказав: «Спрощена система – це гангрена, яку треба вирізати гартованим залізом». Коли він став головою комітету, почав втілювати це в життя: будь-яка самозайнята людина повинна звітувати, зберігати документацію, ставити касовий апарат. Голові Верховного суду не потрібно, а кожному дрібному підприємцю потрібно.

Ще візьміть казино. Казали, що ухвалимо закон – і десятки мільярдів гривень потечуть до бюджету. Насправді ж прийшло менш як один млрд грн. Проблема в тому, що в нас в економіці ніхто не аналізує трильйонні транзакції. 10% від суми робить легально зареєстрований бізнес, який сплачує податки. А решта купує криптовалюту, хтось перераховує гроші родичам, хтось завозить контрабанду і продає через ОLХ, не реєструючись.

Підприємців, які вирішили на своє лихо зареєструватися, «трясуть» і перевіряють, а решту 200 трлн грн транзакцій не помічають.

Чи можна очікувати, що з такими умовами в Україну прийде бізнес з інших країн?

Ні. В Нігерії люди з автоматами по вулицях ходять, але бізнес приходить, бо там захищена власність. Там працюють страхові компанії, міжнародні банки. В Україні залишились банки з міжнародним капіталом, але надійні скандинавські банки пішли. В Україні неможливо працювати – влада постійно втручається в діяльність.

Зараз обговорюють монетизацію національного багатства. Про що йде мова, як це наразі може позитивно вплинути на економіку?

Думаю, рано чи пізно така система з’явиться. Той, хто розробляє надра, сплачує ренту. Кожна людина, яка живе в Україні, має із цих грошей щось отримувати.

Наприклад, у Норвегії всі нафта й газ, які продаються, йдуть до спеціального фонду. Там накопичилося вже понад $1,5 трлн. Із цих грошей вони доплачують пенсіонерам, хоча ті й не бідують. На Алясці в США теж видобувають нафту. Там вони щороку виплачують місцевим відсотки з фонду, який поповнюється з продажу нафти. Така система є і у В’єтнамі.

Коли Зеленський йшов на вибори, він обіцяв, що буде картка громадянина і дітям з певного віку щось нараховуватимуть. Це справедливо, бо багато людей не знають, яким національним багатством ми можемо розпоряджатися: це нафта, газ, рідкоземельні метали, золото, платина, уран, вугілля, бітуми. Нещодавно The Washington Post оцінював надра наших окупованих територій у $14 трлн! Тож пропорційно в надрах Україні $40–60 трлн.

Як повертати середній клас в Україну

Яким ви зараз бачите в Україні середній клас?

Я думаю, це айтівці та підприємці, які заробляють від $1 тис. Таких ФОПів близько 1 млн людей. Є ще каста чиновників – 2–3 млн людей. Тобто загалом 4 млн українців, які живуть у нормальному достатку.

Але цього замало, щоб Україна вважалася державою з нормальним рівнем доходу. Адже 3 млн пенсіонерів живуть на 2 тис. грн, і ще стільки ж отримують до 4 тис. Тобто, 6 млн людей зараз за межею бідності. Ще є лікарі і вчителі – у світі вони вважаються середнім класом, бо це інтелігенція. Але ж у нас за доходами вони не дотягують до цього рівня.

Багато представників середнього класу через повномасштабну війну опинилися за кордоном. Як ви вважаєте, як заохотити цих людей повертатися в Україну?

Я вважаю, що не потрібно думати про повернення. Потрібно створити нормальні умови для тих, хто тут живе і працює зараз. Тоді повернуться ті, хто поїхав, і прийдуть інвестиції.