«Шукаю підхід до молекул». Мені 26 років, я створюю ліки: репортаж із лабораторії «Фармак»

Повз величезний завод «Фармак» на Подолі щодня їздять тисячі киян, так називається навіть трамвайна зупинка. Завод існує вже 95 років, виробляє майже 6 % усіх ліків в Україні та експортує продукцію до 28 країн світу.

Кореспонденти MC.today провели один робочий день з інженеркою-розробницею «Фармак» Наталею Гук. У свої 26 вона розробляє складні ліки, від яких залежить здоров’я тисяч людей. У партнерському проєкті Наталя розповіла, як стала фармацевткою та чому розробниця ліків – це творча професія.

20 виробничих ліній і дослідницький центр

Наталя Гук дістає пропуск і підносить його до турнікета на прохідній. На годиннику 7:45. Є ще 15 хвилин, щоб випити каву та переодягнутися. Наталя їздить на роботу з Борисполя. Зазвичай добирається до Києва попутками та метро, сьогодні її підвезла колега, тому приїхали трохи раніше.

Блакитна шестиповерхова будова, в якій працює Наталя, – лише одна з будівель, що належить компанії «Фармак». 95 років тому тут відкрилося перше в Україні підприємство з виробництва синтетичних лікарських засобів – Київський хіміко-фармацевтичний завод імені Ломоносова. У 1995-му його приватизували та перейменували на «Фармак». Відтоді в модернізацію виробництва інвестували понад $242 млн.

Нині в компанії 20 виробничих ліній та сучасний R&D-центр, де розробляють і досліджують нові лікарські засоби. У центрі працюють 45 кандидатів і п’ять докторів наук. У планах – масштабуватися далі, тому «Фармак» почав будувати новий семиповерховий офісно-лабораторний центр.

Загалом у компанії 2700 співробітників. 250 із них розробляють ліки, проводять їх клінічні дослідження, займаються реєстрацією та трансфером, тобто перенесенням технології з лабораторії на виробництво. «Фармак» робить акцент на генерики – аналоги оригінальних ліків, що мають такий самий якісний і кількісний склад, лікарську форму й доведену терапевтичну еквівалентність.

Як виробляють генерики

«Коли я кажу однокласникам, що я інженерка-розробниця, вони дивуються й запитують, чи це не нудно, – ділиться Наталя, поки ми підіймаємося ліфтом у лабораторію. – Моя робота дуже цікава: у ній є щось від хіміка, щось від технолога та трохи від творця. Процес розробки ліків – це творчість, тому що кожна молекула специфічна та до неї потрібно знайти свій підхід».

Головна задача – щоб отриманий генерик працював так само, як оригінальні ліки. При цьому процес розробки має бути швидким і економічним. Суть генериків у тому, що вони доступніші за оригінальні ліки, тому що підприємство використовує готову молекулу й не витрачає гроші на пошук активної речовини, дослідження її ефективності та безпеки.

Процес виглядає так. Спочатку маркетинговий відділ аналізує ринок і визначає, які ліки мають попит. Після цього кожний відділ заводу визначає, чи реально виробляти такі ліки на «Фармаку» – чи є потрібні виробничі лінії та спеціалісти. Фінансисти рахують очікуваний економічний ефект.

Лабораторія, в якій працює Наталя, аналізує літературу та патентний пошук, оцінює якісний і кількісний склад ліків, яку технологію можна використати, чи є для неї потрібне обладнання та який обсяг досліджень треба буде провести для розробки.

Якщо ліки приймають до продуктового портфеля, вони потрапляють у розробку. Починають із лабораторного етапу – напрацьовують експерименти до 100 грамів із поступовим масштабуванням на обладнання дедалі більшого розміру – від 300 грамів до 10 кілограмів. На фінальному етапі дослідну серію – від десятків до сотні кілограмів – виробляють у цеху. Розмір серії залежить від дозування та об’єму серії, що планують випускати. Паралельно спеціалісти розробляють методи контролю, вивчають стабільність ліків і підбирають первинне пакування, тобто те, що безпосередньо контактує з ліками.

Масштабування та трансфер – один із найскладніших і найвідповідальніших процесів у розробці ліків. Він дозволяє досягти відтворення процесу.

Коли всі етапи розробки успішно подолали, починають досліджувати біоеквівалентність, тобто ступінь схожості властивостей генерику та оригінальних ліків. Вони повинні мати однакові фармакокінетичні показники: ступінь і швидкість всотування ліків, час досягнення максимальної концентрації тощо. Кажучи простою мовою, генерик та оригінальні ліки мають однаково діяти на людину.

Останній етап – реєстрація. Весь пакет документів віддають до Державного експертного центру Міністерства охорони здоров’я України. У ньому має бути описаний весь процес розробки ліків, причому навіть невдалі етапи. У Міністерстві мають бачити, як компанія дійшла до результату.

Процес реєстрації може тривати до року. Тільки потім компанія отримує реєстраційне свідоцтво на ліки та запускає їх у виробництво.

Тести в лабораторії

До лабораторії «Фармак» просто так не потрапиш. Нам видають одноразові халати, бахіли та чепчики. На заводі є приміщення, які називають «чистими». До них нас не допускають – там суровий підхід до чистоти повітря, спеціальний одяг і навіть костюми, схожі на скафандри. Тому йдемо тільки в ту частину, де можна перебувати стороннім.

За кожними ліками завжди закріплюють одного технолога та одного-двох аналітиків. Наталя спеціалізується на твердих лікарських формах. До них уналежнюють не тільки таблетки, але й порошки, саше й навіть желатинові капсули. Нині у Наталі в розробці три препарати, усі на різних стадіях: десь усе тільки починається, а десь уже відбувається реєстрація.

Одні з ліків, над якими вона нині працює, – від серцево-судинних захворювань. До того як ліки потрапили до аптеки, назву озвучувати не можна – щоб не дізналися конкуренти. У лабораторії технолог вивчає фармако-технологічні властивості маси, яку потім спресують у таблетку та вкриють оболонкою.

Із моменту прийняття рішення про розробку та до продажу в аптеках зазвичай проходять два-чотири роки. Наталя розробила наразі тільки одні ліки, які вже випустили на ринок. Вона почала працювати над ними три роки тому, щойно прийшла в компанію. Це Ремесулід Рапід, аналог Німесилу.

«Коли я побачила його в аптеці запакованим і гарно маркованим, аж дух перехопило: “Ось, це моє, рідне”», – згадує вона.

Піднявшись до лабораторії, Наталя засипає таблетки до комірок кошику, вміщеному в резервуар із водою. Задача – перевірити, наскільки швидко вони розпадуться на частинки. Цей тест – перша перевірка того, як таблетки поводитимуться в організмі. Якщо шлунково-розчинна таблетка, вкрита оболонкою, не розпадеться в умовах відповідного середовища за пів години, отже, вона не подіє і в організмі людини. Поки розмовляємо, усі шість таблеток розпадаються.

Тест на розпадність у воді – лише один із фармако-технологічних методів оцінки якості таблеток. Аналітики оцінюватимуть ці таблетки з точки зору розчинності та вивільнення активної речовини в середовищах із різним рівнем pH (кислотності), як у шлунку.

Другий прилад дозволяє оцінити насипну густину та «ущільнення» маси, яка має стати таблеткою. Це дає можливість проаналізувати схильність порошку до стиснення та спрогнозувати деякі виробничі параметри таблетування. Наталя насипає порошок у скляний циліндр, кладе до апарату, і прилад монотонно стукає.

«В університеті таких приладів не було, тому ми перевіряли насипну густину, стукаючи циліндром зі зразком по столу. За вимогами методики доводилося стукати 1250 разів поспіль», – посміхається Наталя.

Прилади, на яких вона працює щодня, коштують як однокімнатна квартира в київській хрущовці. А деякі – як трикімнатна в новобудові. «Фармак» щорічно реінвестує в розвиток приблизно 95 % прибутку. Компанія направила близько $15 млн на R&D лабораторію. За останні п’ять років на науку та розробку пішло близько 2 млрд грн.

«Моя мрія – взяти участь у розробці оригінальних ліків з нуля. Щоправда, поки побачу їх в аптеці, я встигну посивіти, тому що процес може зайняти кілька десятиліть», – сміється вона.

Щорічно «Фармак» виводить на ринок близько 20 нових ліків. У розробці одночасно перебувають близько сотні. Власні оригінальні ліки в компанії також є – наприклад, Амізон і Антраль.

Минулого року найпопулярнішими серед покупців ліками заводу був Фармасулін – розчин для хворих на цукровий діабет. Його продали на 226 млн грн. На другому місці – спрей для носа Еквазолін. На третьому – Фленокс, розчин для ін’єкцій для профілактики тромбозу.

Чому українські ліки – не гірші за імпортні

Попрацювавши в лабораторії, підіймаємося вище, на дослідно-промислову ділянку. Тут розробка проводиться на обладнанні, що конструктивно ідентичне тому, на якому ліки вироблятимуться в цеху.

«Фармацевтична промисловість – дуже зарегульована галузь. Ми записуємо кожний свій крок і дотримуємося всіх вимог нормативних документів, щоб забезпечити якість і безпеку ліків ще на етапі розробки. Тому, коли чую стереотипи щодо українських ліків, дуже злюся, – ділиться Наталя. – Нещодавно стою в черзі в аптеці, а фармацевт говорить попередньому покупцю: “Беріть іноземні таблетки, вони чистіші”. Ледве стрималася, щоб не втрутитися в суперечку».

І додає: «Я сама п’ю Ремесулід Рапід, який розробляла. Він мені якось краще, ніж аналоги. Можливо, це материнське почуття».

Як оцінюють роботу та які умови пропонують

Наталя навчалася в Київському національному університеті технології та дизайну на кафедрі промислової фармації. Перші три місяці на «Фармаку» її вводили в курс справи, за півтора року – допустили до власних розробок. А минулого літа підвищили до старшої інженерки.

Наступна сходинка, на яку може піднятися Наталя, – провідна інженерка. На заводі ростять розробників під себе та стараються створити їм максимально комфортні умови, тому що у країні великий дефіцит кадрів. Наприклад, технічний директор заводу прийшов сюди свого часу звичайним інженером. Керівник департаменту досліджень і розробки «Фармаку» Роман Смішко теж починав із самого низу.

У кожного співробітника – від прибиральниці до гендиректора «Фармак» – є KPI. Якщо їх виконувати, можна отримати квартальну або піврічну премію. KPI Наталі – терміни, за які вона має пройти певні етапи в розробці ліків. Впорається швидше – отримає бонус. До речі, зарплата у «Фармаку» зростає щорічно. За останні п’ять років середня зарплата на заводі виросла в 2,5 рази.

Цікаво, що до 9 класу майбутня інженерка-розробниця мріяла бути перекладачкою, вчила англійську та французьку. Але потім зрозуміла, що іноземна мова – це допоміжний інструмент, а не професія, і вступила на фармацевта. Каже, що жодного разу не пошкодувала про своє рішення.

Англійська їй знадобилася. «Фармак» експортує ліки в 28 країн. Минулого року за кордон поїхала майже чверть усіх вироблених ліків – на $57 млн. Стратегічна мета заводу – збільшити частку експорту до 40 %, залишаючись лідером українського ринку. Тому читати та створювати документацію англійською – обов’язкова частина роботи інженера-розробника.

Співробітники «Фармаку» часто бувають на англомовних конференціях. Там знайомляться з досвідом знаних колег, які займаються розробкою та дослідженнями в різних країнах. Наталя вже двічі їздила до Польщі для обміну досвідом.

«Я фанатка своєї роботи, – говорить Наталя Гук. – Мені подобається, що кожен день не схожий на попередній. Ми не просто офісні співробітники й не проводимо весь час у лабораторії, я буваю і там, і там. Я вважаю себе щасливою людиною, тому що знайшла улюблену сферу. Я на це вчилася, розуміла, на що йду, і не розчарувалася».

Фотографії Володимира Герасимова