У 18 років багато заробив, а потім усе втратив. Октай Алієв пояснює, чому гроші не важливі

18 років тому лікарі поставили мільйонерові октав Алієву смертельний діагноз і сказали, що йому залишилося не більше від двох років. Попри прогноз, Октай почав лікування і звернувся до вивчення психології і самого себе.

У колонці для MC.today підприємець, трансформаційний тренер, засновник фонду «Людина. Родина. Країна» Октай Алієв розповів про те, як заробив мільйони, як переміг смертельну хворобу і як людині в будь-якій ситуації знайти сили жити далі.

Мої батьки були заможними людьми, вони дали старшим братам і сестрам хорошу освіту, але я народився вже шостим у родині – батькові тоді виповнився 61 рік. Хоча він ще працював, у нього вже практично не залишилося сил і грошей, щоб поставити мене на ноги і суттєво вплинути на моє виховання та формування.

Пам’ятаю, як я в сім років випадково почув розмову батьків. Мама говорила батькові, що їй не вистачає семи рублів на моє харчування на групі продовженого дня – я був у шоку. Чітко запам’ятав тоді свою емоцію і зрозумів: мої батьки бідні. Це не вони про мене, а я повинен піклуватися про них.

Після третього класу я став допомагати батькові на роботі – він майже осліп і сам не справлявся. Щоранку я вставав о п’ятій, їздив з батьком на молокозавод, відмикав замки, виписував рахунки-фактури під його диктування, а ввечері йшов із хлопцями на риболовлю – так я прожив сім років.

Я ріс на березі Каспію – там багато осетрини, білуги та чорної ікри. Промисел і продаж усіх цих багатств природи тоді ще не були налагоджені в СРСР. Одного разу я почув, що кілограм ікри в нас коштує $20, а в Туреччині – $200, і мені відразу стало ясно, що на цьому можна добре заробляти. Я зібрав усіх знайомих рибалок і залучив їх до свого «бізнесу».

У місті багато хто знав нашу сім’ю, тому я без проблем позичив у знайомих грошей і купив перші 10 кг ікри на продаж. Незабаром я став масово постачати морепродукти в Туреччину, а пізніше – у Францію, Німеччину та інші країни Європи. Туди я продавав ікру вже по $400 за кілограм, а згодом почав возити її тоннами.

Ви думаєте, після такої великої покупки жадоба до грошей стала меншою? Навпаки! Гонитва за успіхом і багатством стала для мене метою номер один. Я вже відчув смак грошей і не міг зупинитися.

Я став купувати машини, квартири – оформляв їх на батьків, друзів і знайомих, оскільки в Радянському Союзі одній людині не можна було мати стільки майна. Я просто не знав, що робити з великими грошима, як правильно ними розпоряджатися.

В управлінні бізнесом я, по суті, був неграмотним – через це в один момент я втратив усі статки. Управляти фінансами теж потрібно вміти, а мене цього ніхто не навчив.

При цьому моє бажання мати величезні гроші нікуди не поділося. Я вже не міг інакше. 1992 року я переїхав в Анталію і влаштувався звичайним вантажником у туристичний холдинг, який будував готелі і займався чартерними перевезеннями.

Паралельно я заочно вступив до інституту – вивчав там економіку й управління підприємствами. Мені хотілося стати фінансово грамотним, провести роботу над минулими помилками. Усе це дало свої плоди: за вісім років роботи в туристичному холдингу я виріс до члена ради директорів. На той момент мені було всього 27 років.

2001 року я ще почав займатися будівельним бізнесом. Купував землю під великі проєкти – до 100 га, проводив комунікації і продавав під забудову. Спочатку я займався будівництвом тільки елітних об’єктів – житлового комплексу Arch House або готелю Radisson у Києві, а пізніше став будувати і економжитло. Усе це приносило мені більший прибуток. Одним словом, усе, за що б я не брався, у мене виходило. Гроші нібито самі текли до мене в руки.

Через це до 30 років в мені накопичилося дуже багато марнославства. І в той самий час я почав почуватися погано, схуд і тому звернувся до лікарів. Їх вердикт мене шокував – вони виявили останню стадію гепатиту С, у мене вже почала руйнуватися печінка.

Тоді я почав звертатися до різних лікарів у багатьох країнах світу. Але всі вони, як один, твердили: «Вам залишилося жити пару років». Навіть гроші, які я з таким трудом заробляв і був упевнений в їх важливості, виявилися безсилими.

Тоді я заглибився у психотерапію, став аналізувати минуле і свої помилки. Саме смертельний діагноз змусив мене навіть пройти спеціальне навчання й отримати диплом психолога.

І я сам не помітив, як почав змінюватися: саме в той період я зустрів людину, яка до цього мене обдурила і через яку я втратив купу грошей. Раніше я був ладний вбити її, але тепер обійняв як брата і заплакав.

Пройшов рік після того, як лікарі поставили мені смертельний діагноз. Я знову пішов обстежитися, і виявилося, що печінка дивом почала відновлюватися, хоча в мене, як і раніше, був гепатит.

Під час хвороби я заглибився і в проблему сімейних відносин. Останніми роками в Україні просто жахлива статистика – майже половина шлюбів розпадається. А все тому, що люди розучилися вирішувати сімейні конфлікти, бути прикладом для дітей – цього їх просто ніде не вчать.

Тому я сам вирішив цього вчити і заснував благодійний фонд «Людина. Родина. Країна».

Зібрав філософів, соціологів, економістів та інших фахівців – усього 20 осіб, які склали загальноосвітні програми. Тепер ми просуваємо їх у школах.

Наша аудиторія – це учні з 1-го по 12-й класи. Сьогодні ми працюємо із 60 школами по всій Україні. Ми вчимо дітей будувати відносини в сім’ї, розповідаємо про фінансову грамотність і важливість освіти.

Поки проєкт фінансую я один. Але в майбутньому планую залучити до цього Міністерство освіти, адже прищеплювати сімейні цінності дітям дуже важливо.

Уявіть сім’ю, де батьки щасливі, де є добробут. Вони виховують дітей у мирі та радості, вчать їх пізнавати себе. Дитина розуміє свої можливості, вміє любити і з задоволенням допомагає іншим.

У кожного члена такої сім’ї здоровий погляд на сенс життя. Кожен по-справжньому щасливий уже зараз. Саме такі цінності і несе мій фонд.