UA RU
logo

«Якби мені судилося загинути – я б уже загинула разів 15»: команда 1+1 media про роботу в умовах війни

16 Nov 2022

1+1 media не припиняла мовлення на час повномасштабної війни жодного разу, а під час загрози ракетних обстрілів чи бомбардувань столиці ефіри проводили зі спеціального укриття.

24 лютого команди медійників ТСН, департаменту журналістських розслідувань, «Сніданку з 1+1» та інших проєктів об’єдналися задля боротьби з ворогом на інформаційному фронті та щоб безперебійно розповідати про події в Україні – як нашим співвітчизникам, так і міжнародній спільноті.

У партнерському матеріалі 1+1 media ділиться спогадами, як вдалося організувати роботу, забезпечити безперебійне мовлення та почати жити в новій реальності.

Партнерський блог?

Коротко про рубрику «Робота в умовах війни»

З перших днів повномасштабної війни робота 1+1 media кардинально змінилась: добувати й опрацьовувати інформацію стали в рази швидше, а інфоприводи – перевіряти в рази ретельніше. Десятки кореспондентів, операторів та інших фахівців вчилися працювати в нових умовах: під вибухи ракет, в укриттях і навіть в інших куточках світу. 

У регулярній рубриці «Робота в умовах війни» 1+1 media розповідає про те, якими були перші години 24 лютого та як вдалося переналаштувати роботу з того часу. Усе це – через інтерв’ю з журналістами, продюсерами, ведучими, операторами, комунікаційниками, редакторами тощо. Матеріали знайомлять з тими людьми, хто першими повідомляє про всі важливі події у країні та завдяки чиїй відважності глядачі отримують актуальну інформацію з фронту.

Станом на кінець жовтня рубрика нараховує понад 30 інтервʼю.

Про перші дні війни

«Ми просто почали робити свою роботу. Працювали з тими ведучими, кореспондентами, редакторами, інженерами, які в нас були, – розповідає шеф-редакторка ТСН Елла Білостоцька. – Це була колаборація всіх редакцій: ми не розділяли, хто є хто – випусковий режисер “Сніданку” чи випусковий режисер ТСН… У перші дні усі робили те, що треба було робити. Наприклад, був якийсь період, коли включенням гостей, виводом їх в ефір займалися не інженери, а журналісти, які просто телефонували гостям й одразу їх під’єднували у трансляцію. Було й таке, що сценарист сідав на титри, редактура – на суфлер… Усі підхоплювали ту роботу, де, як ми розуміли, у нас на той момент були прогалини. У мене дуже непогані спогади про ті дні. Тому що ми залишились живими і тому що в нас усе вийшло».

«Я дуже шкодую, що не служив у армії, і мені соромно, що я не вмію тримати в руках зброю. У теробороні місць уже не було, тому без варіантів – я залишився в Києві на роботі, де, здавалося, я міг принести найбільше користі, – розповідає кореспондент ТСН Сергій Моргун. – Ми інформували, заспокоювали українців, вели ефіри навіть під час сирен чи обстрілів Києва. Здається, на початку ми взагалі не спали. Така сама ситуація з усім моїм оточенням: не залишилось нікого, хто б не був зайнятий чи не допомагав армії. Це просто неймовірно, ми непереможні!»

«24 лютого я подзвонила редакторці ТСН Еллі Білостоцькій, вона мене забрала, і ми майже відразу вийшли в ефір, – ділиться спогадами Наталія Нагорна, кореспондентка ТСН. – Було дуже складно, бо це той випадок, коли ти онлайн не встигаєш повідомляти про кількість вибухів. Хоча здається, що ми до цього так довго готувалися. Ми знали, що поїдемо на роботу».

«Ми, журналісти, багато говорили між собою про те, як працюватимемо під час війни. Я не мала якогось бажання погеройствувати, але для себе ми вирішили, що будемо там, де найбільше потрібні, – пригадує кореспондентка ТСН Неллі Ковальська. – На початку війни цим місцем виявилися ефіри. А вже потім, коли перший екстремальний тиждень закінчився, я зрозуміла, що рідні прилаштовані, діти в безпеці. Сама ж я залишилася в Києві, з котом. Бо хтось мав тут лишитися».

«Коли донька й онук були в безпеці, я розуміла, що маю працювати. Я дуже цього хотіла. Я зателефонувала Еллі Білостоцькій, нашій шеф-редакторці ТСН, і сказала, що одягну на себе бронежилет, візьму валізу, собаку і намагатимуся прорватися на роботу, – розповідає про перші дні роботи в умовах війни кореспондентка Марʼяна Бухан. – Але Елла запропонувала діяти по-іншому. Вона сказала: “Поїдеш до резервної студії ТСН? Там теж треба працювати”. Я це сприйняла так, що якщо треба – то їду. Я навіть не знала, де це. Руслан Сенічкін заїхав до мене на своєму авто, і ми поїхали».

Мар'яна Бухан
Білостоцька Елла
Наталя Нагорна
Неллі Ковальська
Сергій Моргун

Більше інтерв’ю в межах рубрики «Робота в умовах війни» можна прочитати на сайті телеканалу «1+1».

 

Про роботу з іноземною аудиторією та ЗМІ

«Практично відразу мені почали телефонувати колеги з іноземних ЗМІ. Я тривалий час працювала в Італії спеціальною кореспонденткою Телевізійної служби новин, тож запрошували робити ввімкнення для міжнародної аудиторії, запитували про справи в Україні, пропонували допомогу, – ділиться спогадами Катерина Нестеренко, ведуча. – Тоді усвідомила, що нині, як ніколи, важливо продовжувати роботу на інформаційному фронті. Нам вкрай важливо говорити із західною аудиторією, показувати їм те, що насправді відбувається в Україні».

«Життєво необхідно “кричати” про події в Україні на всю планету, аби цивілізований світ продовжував нам співпереживати та в жодному разі не звик до війни. Телемарафон Save Ukraine – #StopWar у Варшаві став найбільшим в історії світового телебачення. Його переглянули понад 80 млн людей з різних куточків планети, 30 телеканалів по всьому світу синхронно транслювали проєкт. Мешканці більше ніж 50 міст вийшли на вулиці, щоб підтримати Україну та доєднатися до телемарафону, – пригадує в інтервʼю Тімур Мірошниченко, який був ведучим міжнародних Big Brave Events 1+1 media. – Крім того, 30 світових політичних лідерів звернулися до українців та міжнародної спільноти. А найголовніше – нам вдалося зібрати понад 40 млн грн для розв’язання гуманітарних питань в Україні. В інформаційному протистоянні неможливо недооцінювати цю подію».

«Нині я працюю в Європі. Тут знімаю матеріали для сюжетів, тематика яких безпосередньо стосується України, – розповідає кореспондентка ТСН Наталія Гончарова. – Так, у квітні перевіряла, чи приймають люксові магазини російські кредитні картки, та як їхні працівники ставляться до росіян і війни з Україною. Заради експерименту доводилося вдавати із себе росіянку-баєра. Завдяки цьому глядачі змогли дізнатися, які компанії реально підтримують Україну, а які нехтують введеними обмеженнями».

«На початку війни мені довірили комунікацію із закордонними ЗМІ, яких у перші три місяці війни налічувалося близько 15. Вони систематично надсилали запити на інтерв’ю з нашими ведучими, журналістами й експертами, – розповідає креативна продюсерка лінійного виробництва Ірина Гулей. – Важливо мати тісний контакт з італійцями, адже там активно працювала російська пропаганда. Навіть якщо взяти останнє тамтешнє опитування на тему «Чи варто допомагати Україні зброєю?» – переважна більшість відповідає «Ні. Треба зупинити війну». З Німеччиною так само: ми щотижня передаємо їм наші сюжети й матеріали. Тема війни в Україні не полишає їхні медіа, сайти та телеканали. Це важливий фронт: голос наших журналістів має заглушити проросійські настрої та заяви».

Більше інтерв’ю в межах рубрики «Робота в умовах війни» можна прочитати на сайті телеканалу «1+1».

 

Про роботу під обстрілами та вибухами

«Якби мені судилося загинути – я б уже загинула разів 15. Складно порахувати, скільки разів ракети і снаряди “лягали” поруч. Чи боюся я виїжджати на місце обстрілу?! Ні, адже знаю: до того часу, поки я туди дістанусь – поранених не побачу, тому що, як правило, їх забирають у перші п’ять хвилин. Проте побачу людей, яких знову об’єднало горе, людей, які в черговий раз вийшли прибирати уламки, – розповідає про свою роботу кореспондентка Вікторія Стрельцова. – Страшно загинути, страшно втратити когось із близьких, а їхати працювати – ні. Це моя місія і мій обов’язок перед моїми земляками».

«Моїм першим зніманням був військовий шпиталь у Києві. Нам сказали, що військовим бракує крові. Ми поїхали туди, але виявилося, що крові достатньо і в той момент її не потрібно було здавати, адже поранених ще не привозили у київський шпиталь, – пригадує перші дні роботи в умовах повномасштабної війни кореспондентка ТСН Єва Ніколашвілі. – На другий день у нас був важкий нічний ефір: о третій ночі виходила на вулицю вмикатися. Світло падало тільки на мене, більше нічого не видно – лише чутно вибухи та стрілянину поруч. Ми ще не зовсім були готові до того, що треба виходити на вулицю: у мене був захист, в оператора – ні. Ми стояли на дорозі, а поруч проїхала машина зі швидкістю під 140 км/год. І зовсім не зрозуміло, хто там всередині. А тоді саме ширилась інформація, що російські військові увірвалися в Київ, і вони можуть бути в будь-якій машині та розстріляти тебе просто на вулиці».

«Я намагаюсь глибше дихати, щоб опанувати себе. Якщо я розумію, що вибухає поряд (ми нещодавно були під обстрілами), я молюся. Вголос. Колеги сказали, що коли я почала це робити, то і їм стало спокійніше. Один зі снарядів впав настільки близько, що ми відчули вибухову хвилю. Ми розуміли, що наступний може бути ще ближче. У цей момент я почала молитися, бо розуміла – у нас є кілька хвилин, щоб ухвалити якесь рішення, – ділиться емоціями кореспондентка ТСН Юлія Кирієнко. – Ми таки вирішили сісти в машину і на всій швидкості просто їхати звідти. Можливо, це нас і врятувало, тому що ми чули, як десь упав ще один снаряд, але ми його вже не бачили. Не може бути в лавах людей, які залучені під час війни, паніки в принципі. Зібраність – єдине, що, по суті, дозволяє ухвалювати правильні рішення. Тому у війні якраз і залучені люди, які можуть справлятися з панікою: волонтери, журналісти, військові… У нас навіть не було думки не брати в цьому участь, а натомість поїхати і залишитися на мирній землі чи за кордоном. Не було цієї думки, і зараз не виникає».

«Наші хлопці та дівчата, які постійно їздять на передову, можуть вмикатися в ефір, а над їхніми головами – вибухати ракети, – зазначає Тетяна Білоус, головна продюсерка ТСН. – Коли планую такі знімання, ставлю на терези важливість і цікавість такого матеріалу поруч з ризиком, на який має наважитися журналіст».

Юлія Кирієнко
Єва Ніколашвіллі
Тетяна Білоус

Більше історій про роботу в умовах війни

Ці та інші інтерв’ю в межах рубрики «Робота в умовах війни» можна прочитати на сайті телеканалу «1+1».

Партнерський блог?

Більше історій з рубрики «Робота в умовах війни»

 

Це партнерський матеріал. Інформацію для цього матеріалу надав партнер.
Редакція відповідає за відповідність стилістики редакційним стандартам.
Замовити матеріал про вас у форматі PR-статті ви можете тут.

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: