Смажили картоплю й спали в дата-центрі. Під час битви за Київ наша техпідтримка провела на роботі 60 діб

23 лютого інженер дата-центру GigaCenter заступив на добову зміну в техпідтримці. Але наступного ранку в Україні почалася війна, та його зміна затяглася на 60 діб. Інші співробітники техпідтримки провели в дата-центрі приблизно стільки ж.

Три фахівці GigaCenter розповіли, як вони жили та працювали в дата-центрі під час битви за Київ. Виходячи із заходів безпеки, ми приховали їхні обличчя, а також змінили імена. Хлопці працюють на об’єкті критичної інфраструктури, тому важливо, щоб їх особи не змогли ідентифікувати.

«Мене розбудив колега зі словами “почалося”»

«Вранці 23 лютого я, як завжди, заступив на зміну, – згадує інженер техпідтримки Олександр. – До третьої ночі ми проводили роботи в одному з модулів дата-центру, а потім я ліг спати. За дві години мене розбудив колега зі словами “почалося”. Я не відразу зрозумів, що саме почалося, але почув вибухи, та все стало ясно. З того моменту я безперервно провів на роботі 60 днів». Оговтавшись, Олександр почав дзвонити рідним і близьким.

У його колеги Антона того дня був вихідний. «24-го числа я прокинувся від вибухів, – каже він. – Я живу в приватному будинку у Васильківському районі. Поряд знаходиться воєнна база. Як тільки я дізнався, що почалася війна, одразу вирішив їхати на роботу. Розумів, що тільки там можу бути корисним. З того часу я прожив у стінах ЦОД дата-центру 45 днів».

Керівник техпідтримки Владислав того дня на роботу так і не потрапив.

«У мене п’ятирічний син, тож з початком бойових дій на Київщині я вирішив облаштувати у своєму будинку бомбосховище. З хлопцями з техпідтримки цілий день 24 лютого був на зв’язку, але потрапити цього дня до офісу мені так і не вдалося».

Клієнти були в шоку

У дата-центру GigaCenter єдина техпідтримка з телеком-оператором GigaTrans. Першого дня війни в support-команду дзвонили сотні клієнтів, бо не знали, що робити: у багатьох не було інтернету. Також зверталися великі мережеві клієнти через перебої в роботі сервісів.

«Клієнти були шоковані та не розуміли, що буде далі, – згадує Антон. – Вони думали, що дата-центр зупинив роботу. Але проблеми з інтернетом і сервісами були пов’язані з пошкодженням оптики через ракетні удари. Ми заспокоювали, казали, що нікого не від’єднували. Пояснювали, що ЦОД продовжує працювати та команда відновлюватиме сервіси там, де ми маємо можливість це зробити».

У перший же день support-команда отримала масштабне завдання – забезпечити перевезення в інший регіон частини обладнання телеком-оператора GigaTrans і хмарного оператора GigaCloud. Було важливо зарезервувати IT-інфраструктуру і тим самим убезпечити роботу сервісів клієнтів.

На завдання пішов не один день, бо техніки було сотні одиниць, а це своєю чергою тонни обладнання. Також важливо було вкластися у стислий термін, а цьому перешкоджали блокпости на дорогах і комендантська година.

Крім цього, були завдання щодо усунення перебоїв у мережі, виконання робіт із серверами клієнтів, приймання дзвінків. Також хлопці домовлялися з партнерами про нові мережеві стики, готували документи, скани – навантаження на команду було величезним.

До війни техпідтримка складалася з дев’яти осіб. Тепер довелося повністю перебудовувати бізнес-процеси, бо в Києві залишилася лише половина працівників. Попри це, команда виконувала більше завдань, аніж до війни.

Як команда жила в дата-центрі

Забезпечивши безпеку сім’ї, вранці 25 лютого Владислав потрапив на роботу.

«Нас було п’ятеро: дві людини “жили” в дата-центрі, а троє за можливості приїжджали та допомагали із завданнями. Я ходив на роботу пішки через відсутність громадського транспорту, – згадує Владислав. – Шість кілометрів долав за 40–50 хвилин. Намагався щовечора повернутися додому до сина, але якщо затримувався в дата-центрі допізна, то вже залишався із хлопцями».

Олександр продовжує: «Спочатку все було хаотичним. Ми не могли швидко переналаштувати роботу. Хлопці переживали, не спали, тож побудувати чіткий графік змін було складно. У мирний час нічна зміна ділилася надвоє: один інженер контролював роботу дата-центру до четвертої ранку, потім його змінювали».

Але потім такий формат вирішили змінити: нічна зміна висипалася протягом дня і чергувала всю ніч, а денна – навпаки. Це допомогло команді бути більш сконцентрованими та краще висипатися.

Інженери техпідтримки продовжували працювати, хоча близькі люди дуже багатьох з них не були в безпеці. Наприклад, мама Олександра опинилася в окупації в Бучі.

«Вона працює на заводі Антонова. Першого дня війни, всупереч обстрілам, мама збиралася на роботу. Я подзвонив, щоб умовити її залишитися вдома. А потім виявилося, що її будинок у Бучі – ще небезпечніше місце. Подальший сценарій ви знаєте: місто захопили, а моя мама опинилася на тимчасово окупованій території».

Нині рідні Олександра в безпеці, але поки вони були в тимчасовій окупації, йому не раз приходила думка вивезти їх з Бучі в село. І бути там з ними.

«Але що б я там робив? Сидів би з ранку до вечора та моніторів новини. А в дата-центрі моя команда, я не міг просто їх залишити. Тому вирішив залишитися в ЦОДі та допомагати так довго, скільки зможу. Зараз, дякувати Богові, з близькими все добре».

У моменти авралу рятувалися супами швидкого приготування

З початком війни хлопцям важливо було розв’язати питання з постачанням продуктів. Уся компанія дуже згуртувалася за цей час – усі, від офіс-менеджерки до комерційної директорки, допомагали розв’язати цю проблему.

Владислав з начальником охорони щотижня їздили та закуповувалися в одному з київських супермаркетів. Офіс-менеджерка привозила продукти до ЦОДу. Комерційна директорка поділилася посудом, у якому хлопці могли приготувати собі їжу.

«Холодильник і мультиварка у нас були завжди, а от портативну електричну плиту привезли за кілька днів після початку війни, – згадує Антон. – Так смачна та гаряча їжа була в нас завжди. А в моменти авралу на роботі рятувалися супами швидкого приготування».

Хлопці розділили між собою обов’язки щодо кухні. Кожен, як виявилося, має коронну страву. Владислав робив найкращу у світі смажену картоплю, а Олександр варив каші. За цей час хлопці зустріли в ЦОДі два дні народження – із цього приводу готували святкові деруни. Одного разу на кухні дата-центру навіть з’явився борщ.

Головним побутовим питанням довгий час залишалося прання, тут дуже допоміг директор. «русня обзаздриться, але тільки ми зателефонували й сказали про проблему, уже наступного дня у нас була пральна машина».

Як і всі, хлопці постійно стежили за новинами, обговорювали інформацію, сварилися. Антон каже: «Думаю, хто довго жив із родичами, зрозуміють, про що я».

У перерві між змінами вони читали книжки. Антон зізнається, що йому переважно допомагала робота: «Коли ти зайнятий чимось, немає часу постійно думати про війну. Тому я був максимально зосереджений на роботі, розв’язував питання клієнтів – це і допомогло мені впоратися. Попри важкі часи, ми багато жартували. Без гумору прожити два місяці в закритому приміщенні було б важко. Нам дуже пощастило з командою».

Завели чат з клієнтами, щоб бути в курсі їхніх справ

«Дуже допомагала підтримка клієнтів і партнерів. Якщо раніше ми могли сперечатися на тлі робочих завдань, то зараз усі стали ставитись одне до одного з розумінням, – каже Владислав. – Ми навіть завели спільний чат із клієнтами, щоб дізнаватися, як у кого справи. Деколи клієнти пропонували нам свою допомогу. Завдяки цьому ми відчували, що не одні».

За весь час бойових дій на Київщині робота дата-центру GigaCenter не зупинилася ні на мить.

З інтернетом GigaTrans виявилося складніше. Через обстріли постраждала оптика в декількох областях, у багатьох місцях досі не можна усунути проблеми через бої. Багато клієнтів телеком-оператора досі перебувають у гарячих точках. За них команда техпідтримки переживає особливо. Буває, що клієнти не відповідають по кілька днів.

Хлопці кажуть, що сьогодні в базі висить сорок відкритих тикетів на відновлення послуги. У перші тижні війни їх було 146. Здебільшого це стосується районів Харкова, Бучі та Нової Каховки – тих областей, де залишилися великі пошкодження магістралі між містами. Наприклад, у тій же Бучі досі не можуть поновити деякі точки.

Основну лінію відновили, але також від неї походить від десяти до п’ятнадцяти відгалужень, кожне з яких може бути пошкодженим. Фахівці відновлюють мережу невеликими частинами, перевіряють сигнал приладами та йдуть далі волокном. Такі роботи дуже трудомісткі та виконуються й зараз. Роботи в таких районах небезпечні й досі. Фахівці щодня перевіряють, чи не замінована територія та телекомунікаційні каналізації. Ще для робіт потрібен спеціальний дозвіл.

Про перший день поза дата-центром

«Коли повернувся додому, одразу розібрав вибите вікно та поставив тимчасову плівку замість скла, – згадує Олександр. – Перші кілька днів присвятив побуту. Ну і, звісно ж, хотілося виспатися після двох місяців у дата-центрі. У своєму ліжку серед рідних стін це зробити набагато простіше».

Антон згадує, що, коли вперше опинився вдома, теж впав у тривалу сплячку: «За півтора місяця в ЦОДі пішло багато сил, тож треба було відновитися. Але за кілька днів я вже захотів повернутися до команди. Прокрастинація – це точно не про мене. Мені важливо робити щось корисне і бути зайнятим».