«Машина була в Афганістані й Криму, а тепер – у ЗСУ». Як українці «прокачують» радянські вантажівки для армії. Історія проєкту «Тачка на ТРОкачку»

О 8 ранку 24 лютого 2022 року співвласник міжнародної групи логістичних компаній Zammler Віктор Шевченко стояв у черзі в київський військкомат, щоб записатись до ТрО. Зараз він офіцер управління логістики штабу Командування Сил ТрО ЗСУ.

Під час служби перед чоловіком і його побратимами постала проблема – брак військового транспорту. Разом з колегами-підприємцями Віктор вирішив не чекати автівок з Європи, а створив проєкт, який реанімує старі військові машини та надає їм друге життя. Так з’явилася «Тачка на ТРОкачку».

Редакції MC.today Віктор розповів, чому люди охочіше жертвують на Bayraktar, ніж на ремонт вантажівок, і скільки коштує надати машині друге життя після років консервації на складах ЗСУ.

Нам не вірили, що ми реанімуємо старі авто

У підрозділі ТрО я зустрівся з Романом Городечним. У цивільному житті він підприємець, співзасновник компанії Regno, а зараз – капітан ЗСУ. Ми були знайомі по роботі ще до повномасштабної війни. Тоді й не уявляли, що навесні 2022-го нашою роботою стане відганяти москалів з-під Києва, а потім – шукати військовий транспорт.

Під час служби ми зіткнулися із проблемою – дуже серйозним браком вантажного транспорту. Він потрібний на фронті, щоб перевозити зброю та військових там, де звичайна машина не проїжджає – по полях, лісах, болотах.

Нам з Романом прийшла ідея – ремонтувати списані вантажівки та надавати їм «друге дихання». Колеги-підприємці підтримали, а от військове керівництво поставилося скептично: здавалося, це нереально, займе купу часу і буде дуже дорого.

Близько трьох тижнів ми вмовляли командирів, щоб вони дозволили забрати машини зі складів ЗСУ. Нарешті ми отримали перші сім штук – старі радянські військові вантажівки ГАЗ-66. Це був початок «Тачки на ТРОкачку».

Китайські запчастини в радянських вантажівках

Ті перші сім автівок ми ремонтували на базі моєї компанії за власні гроші. Zammler займається перевезеннями, тож має власне велике СТО для вантажівок. Дотепер частину машин ми робимо там.

Коли ми привезли перші вантажівки, механіки Zammler були вражені: до того вони працювали з європейською технікою, а тут – старі радянські машини, ще й не на ходу. Як з ними працювати? Де брати деталі?

Ми кинулися шукати запчастини на ринку, на так званих «розборках», в інтернеті, через знайомих. Публікували оголошення про купівлю деталей для радянських машин. Це забирало багато часу.

Проблема розв’язалася неочікувано: за два місяці ми знайшли постачальників, які замовляли запчастини в Китаї та В’єтнамі. Ви спитаєте, яке відношення ці країни мають до старих радянських вантажівок?

Річ у тім, що москалі самі не виробляли запчастини для радянських машин – вони замовляли їх у китайців. Тому тепер ми спокійно купуємо заміну саме в Піднебесній. Можна сказати, нам пощастило.

Техніка з біографією

Найстарша вантажівка, яку ми відремонтували, була 1976 року. Її виробили в росії при радянському союзі, довгий час вона провела в Афганістані, звідти переїхала до Криму.

Після окупації півострова у 2014 році вона опинилась під Києвом. І вже звідти потрапила до нас на ремонт. Треба бачити документи на цю машину: ми всією майстернею читали їх як історичний роман.

А бувають машини, які, навпаки, майже не використовували. Одна з таких за своє «життя» проїхала всього 9 км і потім десятки років стояла на складі ЗСУ – в мирний час такий транспорт майже не потрібен.

Ми працювали над нею всього п’ять днів – змінили гумові прокладки, патрубки та відправили на фронт. Ремонт обійшовся в $700 – це найдешевший випадок.

Основні поламки, з якими ми стикаємось – це гальма, зчеплення, кермо, колеса, кузов. Адже ці машини йшли на списання – в них майже нічого не працює. Зазвичай вони і їхати не можуть.

Найчастіше до нас потрапляють ГАЗ-66, ЗІЛ-131. Восени минулого року ми взяли в роботу п’ять БТР-60. Звичайно, вони не схожі на сучасні – не врятують від мін або серйозних попадань, але від осколків і стрілецької зброї захистять краще, ніж звичайні джипи.

Відновлення бетеерів було непростим, у середньому один обійшовся у $15 тис. За ці гроші механіки замінили понад 80% патрубків у машинах, зробили нову проводку й електрику. Оновили гідравлічну систему, прочистили паливну. Найдовше возилися із двигунами – робили капітальний ремонт аж восьми моторів.

Люди скоріш пожертвують на Bayraktar, ніж на старі автівки

Над першими сімома вантажівками механіки працювали місяць. Ремонт кожної в середньому коштував $3–3,5 тис. Зараз ті машини вже розбомбили, вони свою роботу виконали.

А протягом наступних чотирьох місяців силами проєкту ми відремонтували ще 130 автівок – вони всі досі працюють на фронті.

Команда «Тачки на ТРОкачку» – це чотири людини включно зі мною. Наша основна робота – знаходити СТО по всій Україні. Зараз із нами співпрацює близько 15–17 СТО в Києві та ще з десяток – в інших містах в центрі та на заході країни.

З фінансуванням допомагають наші партнери – великі компанії. Пересічні українці теж долучаються до зборів, реквізити є на нашому сайті та на сторінці Instagram, де ми розповідаємо про процес і результати ремонту.

Але великого ажіотажу я не бачу: людина радше буде донатити на Bayraktar, бо «завтра він і полетить».

А в нашому випадку треба пояснювати весь цикл ремонту та важливість вантажного транспорту на фронті – не одразу видно результат.

Залучаються й закордонні фонди. Для них незвична наша колаборація: військові, волонтери, підприємці і приватні СТО. Американський фонд Spirit of America виділив $100 тис. Загалом за весь час існування проєкту ми витратили на ремонти машин вже понад 10 млн грн.

Мета – відремонтувати 4 тис. вантажівок

Мене іноді запитують, чому б не купувати військові вантажівки в Європі і не доставляти їх в Україну. Я пояснюю, що там така машина навіть 70-х років коштує не менше $40 тис., доставлення в Україну – це ще $3 тис. Плюс купа часу, якого в нас немає.

Відремонтувати ті машини, що є на складах ЗСУ, дешевше і швидше. Зараз «Тачка на ТРОкачку» робить ремонт у середньому за 20–25 днів і за пару днів доставляє на фронт.

Наша мета – відремонтувати 4 тис. військових вантажівок. Коли база зберігання ЗСУ не зможе нам давати машини або їх просто неможливо буде полагодити, тоді перейдемо до «плану Б» – закупівлі з Європи. Ми зараз працюємо над цим напрямом.

У радянських машин є важлива на війні перевага – вони дуже прості в обслуговуванні. Водії та механіки на передовій кажуть, що якщо із собою є ізострічка, домкрат і три ключі і несправність не критична, то можна швидко полагодити таку машину й доїхати до безпечного місця. З новітньою технікою так би не вийшло.