Скільки можна одержати, якщо загине родич? 7 ситуацій, де держава не на вашому боці

Анна Кухарчук – адвокатка, засновниця та керівна партнерка юридичної компанії «Надійний правовий партнер». Зараз вона супроводжує понад 200 компаній, а це понад тисячу справ у виробництві. З деякими клієнтами Анна співпрацює вже 15 років.

У партнерському матеріалі MC.today Анна Кухарчук розповідає про те, як жити у країні, де судова та правоохоронна системи працюють погано, і наводить ситуації із практики.

7 ситуацій, коли система не працює

До нас часто приходять клієнти з проблемою, яка потребує звернення до суду чи правоохоронних органів. Тоді ми з командою сушимо голову, як можна ефективно захистити їхні права і при цьому не звертатися до державних інстанцій.

І ось сім ситуацій, які показують, чому державна система працює не завжди:

1. Уявіть, що у вас завтра викрадуть автомобіль або пограбують квартиру. Мінус у тому, що в цьому випадку кримінальне провадження поліція зареєструє лише через 1,5–3 місяці. І це відбудеться з допомогою адвоката і через суд.
2. Якщо у ДТП ви втратили близького родича і в нього залишилася дитина, суд оцінить розмір вашої втрати. Через втрату батьків дитини її бабуся, наприклад, просить суд стягнути 1,5 млн грн моральної шкоди. Але судова практика каже, що більше ніж 200 тис. не видадуть. Це ціна людського життя, розумієте?
3. Припустимо, ви вирішили розлучитися, але у вас є спільні малолітні діти. Тоді процес розлучення відбувається через суд. І навіть якщо подружжя не має конфлікту, він триватиме 1,5 року. Півтора року, за які люди будують нові сім’ї, народжують дітей, їдуть жити до інших країн. А держава не може видати вам довідку на один аркуш про те, що шлюб розірваний.
4. Якщо ви раптом розпочали суперечку з приводу неякісного товару, спочатку пройдіться реєстром держзакупівель. Якщо такий товар купує державний орган, пов’язаний із судовою та/або правоохоронною системою, тоді можна прямо перейти на Єдиний реєстр судових рішень і переконатися, що такий контрагент не програв у суді жодної справи. Далі до суду йти, на жаль, не варто. Це реальність, у якій можливо все, але не на вашу користь.
5. Наприклад, вам нечувано пощастило і ви стали щасливим власником державної землі, яка, до речі, належить вам згідно з Конституцією. Але один момент – призначений новий прокурор і він побачив у процедурі порушення. У такому разі в суді навіть не подивляться на те, що ви збудували там будинок чи завели господарство. В інтересах держави суд знехтує балансом справедливості та втрат, проігнорує причинно-наслідковий зв’язок, упустить те, що у ваших діях немає якоїсь провини, і забере у вас усе. Тому що суд і прокурор діють «на благо держави». І тут «держава» – це хто, що?
6. Ще один приклад – ви вирішили створити свій бізнес, наприклад, будівельний. Внесли статутний капітал $300 тис., купили обладнання, найняли та навчили співробітників. Але тут держава приймає нормативний акт, у якому каже, що будівництво – це ліцензований вид діяльності. Водночас процес отримання таких ліцензій держава блокує – наприклад, два роки не затверджує нормативний документ, за яким можна отримати ліцензію.І все це робиться, щоб нібито очистити сферу від несумлінних підрядників. Але ось яка справа – у цій ситуації зможуть працювати або торгувати своїми «ТОВками» тільки старі компанії, у яких така ліцензія вже є. Така собі боротьба із привидами. Немає бізнесу, якщо нові компанії не працюють на ринку – а отже, немає надходжень до бюджету та зарплат для держслужбовців.
7. Уявіть, що ви вирішили збудувати сонячну або вітрову електростанцію. Ви керуєтеся цифрами та бачите, що зможете швидко повернути капітальні інвестиції. Але не варто поспішати. Будьте готові до того, що процеси, які побудувала держава, не підкоряються ані логіці, ані математиці. Ви вклали свої гроші, побудували електростанцію, підімкнули її до загальної системи електроенергетики та чекаєте, коли вам заплатять за вироблений товар. Але ви не отримаєте грошей, доки бюрократична система не нагодує державу. Процес обліку та виплати розпочнеться в найкращому разі за 1,5–3 місяці від того моменту, коли ви підімкнули такий об’єкт.

Чому так відбувається

Я вважаю, що все вищезгадане може працювати по-іншому і на користь, але для «своїх». Такі складні та нелогічні процеси дають постійний приплив додаткових коштів. Але наша компанія це змінює. Наприклад, ми пишемо скарги про корупцію та заяви до правоохоронних органів.

Ще одна причина ситуації в тому, що частина чиновників безграмотна та неосвічена. Це вигідно тим, хто живе та паразитує коштом різних бюрократичних схем.

Кадри вирішують усе. У системі, де люди з пелюшок мають вивчати право та закон, багато чиновників не знають навіть внутрішніх нормативних документів, які регламентують порядок діловодства. Що вже говорити про закони, які «великі та товсті». Тому сьогодні в нас є практика Верховного Суду, яка може встановлювати протилежні речі. На те, що закон прямо забороняє, судді Верховного Суду часто голосно кажуть: «Можна».

Тут наведу як приклад статтю 334 ЦК України, яка чітко визначає момент виникнення права власності – від моменту реєстрації такого права. Але свіжа «позиція» суддів Верховного Суду у справі №359/3373/16-ц говорить нам про те, що навіть якщо у вас є всі документи та ваше право зареєстроване, це ще нічого не означає. А це означає, що закон нас не захищає.

Ми опинилися в ситуації, де судді можуть заробляти від 100 до 350 тис. грн, а їхні помічники, які фактично пишуть рішення та які не знають про закон, – 8 тис. грн. За такого ладу навряд чи хтось захоче перейматися чужими проблемами. У цих людей і своїх повно.

Як бути?

Державні органи мають зрозуміти: «держави» немає, це міф. Є люди – громадяни країни, на користь яких діють ці органи. Якщо не захищають і не охороняють їхні конституційні права, то ці органи просто не потрібні.

Люди, які працюють у судовій системі, мають чітко розуміти своє завдання. Їхня справа – спростити, зробити доступними та якісними державні послуги, а судову і правоохоронну системи – дієвими. Якщо для цього ці інститути мають стати платними, то нехай вони будуть платними. Але прозоро для кожного.

Бізнес і суспільство повинні довіряти, захоплюватися та боятися справедливості одночасно. Україна як держава має стати самодостатнім брендом, інакше далі шляху немає, це глухий кут наприкінці тунелю, де колись було світло.