«Ми маємо бути готовими продовжувати цю війну самотужки». Чим нам шкодить надмірний оптимізм

Контрнаступ не дав очікуваних результатів. Ми переходимо в оборону з поодинокими контрнаступальними діями. Це вже війна на витривалість і тривати вона може десятиліттями з періодами затишшя та активних фаз. Чим далі, тим більше у західного світу буде «втоми» від нашої війни. І тим менше допомоги нам будуть давати.

Наше покоління не побачить розквіт України

Чим далі, тим більше ми мусимо спиратись на власні сили. На власну оборонну промисловість, на власну економіку, на власну готовність роками втрачати українців на фронті.

Ми маємо бути готовими до того, що будемо продовжувати цю війну самотужки, а території, що зараз під окупацією так і залишаться під окупацією на довгі роки. І це ще найкращий сценарій.

Найгірший – втрата ресурсів для продовження війни, внутрішня дестабілізація і втрата державності.

Надмірний оптимізм, це звичайно, прекрасно і стимулює підняття духу. Але це працює на досить короткий проміжок часу. Нам не вдалось цим скористатись. І тепер питання виходу на кордони 1991 року – питання кропіткої й тривалої роботи, спрямованої як на послаблення росії, так і на зміцнення України зсередини.

Друга теза, яка не сподобається багатьом: наше покоління не побачить розквіт України. Повторюсь, в кращому випадку нас чекає  збереження того, що ми маємо зараз. Але те, що ми можемо зробити – це закладання основ для виховання наступного покоління.

Онлайн-курс "React Native Developer" від robot_dreams.
Опануйте кросплатформну розробку на React Native та навчіться створювати повноцінні застосунки для iOS та Android.
Програма курсу і реєстрація

Як казали данці в роки найбільшого відчаю: «Що ворог забрав у нас силою ззовні, ми повинні повернути собі через освіту зсередини». Так, для нашого виживання як нації нам треба перевинайти більдунг, створити новий підхід до виховання наступного покоління.

Хочеш змінити країну – вчи дітей.

Другим пріоритетом після армії має бути освіта та виховання наступного покоління українців.

Скажу третю не дуже приємну тезу. Ми не впорались. Наше покоління було занадто пасивним, занадто зацикленим на власних справах, на пошуку винних, на перекладанні відповідальності та на відіграванні власних афектів. Ми помилились, проспали серйозну небезпеку і були до неї не готові. За понад 30 років ми не змогли побудувати країну з сильною економікою, інституціями, міцною армією, знайти внутрішній консенсус, не змогли виростити нове покоління політиків. Так, ми багато чого зробили, але цього виявилось дуже мало.

Причина в нашому вихованні й нашій освіті. Бо можна скільки завгодно перейменовувати вулиці, але совок досі живе в нас, нашому способі взаємодії між собою, з державою, підходах до виховання. Ми так багато скаржимось, що маленька совкова армія не зможе перемогти велику совкову армію.

А чи сильно змінилась наша школа? Підходи, та принципи, що там використовуються, мотивація викладачів? Ця система дає збій. Нам треба змінюватись і самим, і змінювати підходи до того як виховувати й вчити наших дітей. І тоді у нас зʼявиться шанс років через 30 стати розвиненою країною з високим рівнем життя, а головне – з високим рівнем розвитку (як ментальним, так і психологічним) наших громадян.

Прийняти реальність такою, як вона є

В психології є поняття резильєнтності. Якщо простими словами – це здатність витримувати сильний стрес, не втрачаючи при цьому функціональності. Резильєнтність ще асоціюють з еластичністю – тренованою здатністю стикатись з важкими переживаннями та проживати їх не вдаючись активно до психологічних захистів. Тобто нам може бути погано, неприємно, але ми не є поглиненими цим станом, а зберігаємо субʼєктність.

Є певні фактори, що підвищують нашу резильєнтність і один з них – реалістичний оптимізм. Ключове слово тут – реалістичний.

Тобто ми намагаємось визнати і прийняти реальність такою яка вона є, не намагаючись втекти від цієї зустрічі, але попри обставини, продовжуємо зберігати надію на краще.

Зустріч з реальністю дозволяє приймати більш виважені та адекватні рішення, запобігати проблемам які виникають надалі. При цьому ця реальність не завжди приємна і доводиться переживати не дуже приємні емоції. Наприклад, безсилля, розпач, смуток, відчуття власної вразливості, недосконалості.

Втеча від реальності, навпаки, хоч і дає деяке полегшення в короткостроковій перспективі, але стратегічно в довгостроковій веде до зустрічі з набагато більшим обʼємом переживань (в кращому випадку), а в гіршому – зміцнення захистів та ригідності (сталості) дезадаптивної та деструктивної поведінки. Що, своєю чергою, зменшує резильєнтність і здатність витримувати стрес.

З того, що я помічаю, найпопулярнішим захистом є пара ідеалізації-знецінення. Саме таку реакцію я зустрів на сказане в попередній главі. Це веде до розщеплення, підсилює межовість, коли залишається тільки чорне і біле без напівтонів.

Виникає ситуація, коли критично важливим стає підтримання власної позитивної самооцінки (ідеалізації) за рахунок звинувачень і нападок на інших (знецінення).

При цьому головним стає не розв’язання питання, досягнення консенсусу, зустріч з різністю, підтримання виваженої дискусії та опрацювання рішення, а саме вкласти якомога більше провини в іншого.

Давайте ще раз:

  1. У нас немає достатніх людських ресурсів для проведення повномасштабного контрнаступу. У нас, навіть, немає ресурсу для проведення демобілізації тих, хто воює майже два роки, а це дуже нагальне питання. Хлопці вже не витримують. Ні фізично, ні емоційно.
  2. У нас немає достатньої кількості озброєння для проведення контрнаступу, а особливо – боєприпасів. Їх вже зараз ледь вистачає. А при контрнаступі треба розбирати бетонні укріплення метр за метром і потрібні мільйони снарядів. А ще є мінні поля. Тонни ворожого мʼяса та їх достатньо боєздатна артилерія та авіація.
  3. У нас немає виробництва потрібного обсягу озброєння та боєприпасів, а того, що надає захід не вистачає.

З врахуванням тільки цих пунктів все, що нам зараз доступно – оборона з точковими контратаками та війна на виснаження. Я розумію, що це все не дуже вʼяжеться з очікуванням швидкої перемоги та звільнення Криму в наступного року, але це – неприємна реальність. Але прийнявши цю реальність, ми можемо почати готуватись до неї та тривалої війни на виснаження. І це зовсім інший підхід та зовсім інша стратегія. І чим швидше ми це зрозуміємо, тим більше шансів у нас на перемогу і тим менше буде розчарування і «втоми від війни».

Джерело: Facebook Пилип Духлій

Нещодавні статті

Як у VARUS використовують відгуки клієнтів і як вони допомагають бізнесу

Існує влучне порівняння: «Продукт чи послуга — це автомобіль, а лояльність клієнтів – паливо для нього».…

19/04/2024

Як український портал Sport.ua допомагає Збройним силам

З перших днів повномасштабної війни команда порталу Sport.ua стала підтримувати Україну, допомагаючи різним підрозділам в…

18/04/2024

Токсичний оптимізм: чому примусове позитивне мислення шкодить

Нас з дитинства привчають вірити, що оптимізм – це ключ до успіху, здоров'я і гармонії,…

18/04/2024

Модульний будинок – не притулок. Як створити тимчасове житло, яке зможе стати домом

У 2023 році Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України визнало неефективність програми модульних…

18/04/2024

Як прокачати свій бізнес та його процеси. Або чому Lean – важлива технологія для бізнесу

Хочу розповісти вам про те, як ми змогли прокачати свій бізнес та його процеси. Або…

17/04/2024

Як привернути увагу журналіста, щоб він написав про ваш проєкт: 6 порад

Кожен день редакції медіа отримують сотні повідомлень від комунікаційників, представників брендів чи компаній. Багато з…

16/04/2024