«До 2030 року люди працюватимуть 15 годин на тиждень»: чому потрібно запровадити чотириденний графік роботи

Минулого року у Великій Британії з червня по грудень тривав експеримент від якого певно не відмовились би й українці – досліджувалося впровадження чотириденного робочого тижня. Результат настільки вразив роботодавців, що деякі компанії продовжили працювати за таким графіком.

У The New York Times вийшла стаття економічного журналіста Беньяміна Аппельбаума про «магічне число 32» – про 32 робочих години на тиждень і чому від запровадження такого графіка виграють не тільки працівники, але й роботодавці. Редакція MC.today публікує переказ.

Задля збереження авторського стилю і кращого сприйняття деталей історії ми публікуємо її від першої особи – так, як в оригінальному тексті.

Авторобітники, які протестують на заводах по всій Америці, вимагають не лише підвищення зарплати. Вони також сміливо вимагають скасування стандартного 40-годинного робочого тижня. Вони хочуть отримувати повну тижневу зарплату за 32 робочих години протягом чотирьох днів. І ми всі виграємо, якщо їм це вдасться.

Американці проводять занадто багато часу на роботі. Коротший робочий тиждень був би кращим для нашого здоров’я, кращим для наших сімей і кращим для наших роботодавців, які б отримали вигоду від більш вмотивованих працівників, що добре відпочили.

Інші країни можуть шукати переваг на світовому ринку, вичавлюючи зі своїх працівників кожну краплину праці. Але американські компанії повинні бути більш продуктивними, а це означає, що вони повинні краще піклуватися про своїх працівників.

У 2015 році місто Гетеборг у Швеції вирішило скоротити робочий тиждень для 68 медсестер у міському закладі з догляду за людьми похилого віку. Замість восьмигодинного робочого дня медсестри працювали шість годин, і місто найняло 15 додаткових медсестер, щоб зберегти той самий рівень укомплектованості штату. Як і слід було очікувати, медсестри стали щасливішими та здоровішими. Стан пацієнтів також покращився.

Зростаюча кількість подібних експериментів, які проводять компанії в інших розвинених країнах, дають схожі результати. Скорочений робочий день покращує життя працівників і це також вигідно роботодавцям.

З 61 британської фірми, які взяли участь у шестимісячному експерименті зі скороченим робочим тижнем минулого року, 56 вирішили дозволити працівникам продовжувати працювати менше.

Хоча профспілки втратили значну частину своїх повноважень щодо встановлення стандартів на робочому місці, вони все ще можуть відігравати корисну роль в ініціюванні змін. Об’єднані працівники автомобільної промисловості можуть стати прикладом для політиків, який можна поширити на інших працівників, які не є членами профспілок, через законодавство.

Депутат Марк Такано, демократ від Каліфорнії, представив законопроєкт про 32-годинний робочий тиждень на початку цього року. Як зазначив пан Такано, зміна закону особливо важлива для того, щоб допомогти «синім комірцям» – працівникам, що зайняті фізичною працею, які, як правило, підпорядковуються більш жорстким правилам на робочому місці.

Хоча 40-годинний робочий тиждень вже може здаватися непорушним законом природи, йому не так давно виповнилося століття.

Американські робітники боролися за встановлення восьмигодинного робочого дня на рубежі минулого століття, проводячи кампанії під яскравим гаслом «Вісім годин на роботу, вісім годин на відпочинок, вісім годин на що завгодно». Але робочий тиждень тоді був шестиденним майже для всіх.

У 1922 році, коли Ford став одним з перших великих роботодавців, який перейшов на п’ятиденний робочий тиждень, оголошення про це з’явилося на першій сторінці газети.

«Кожна людина потребує більше, ніж один день на тиждень для відпочинку та розваг, – сказав тоді Едсел Форд, тодішній президент компанії – Компанія Ford завжди прагнула сприяти ідеальному домашньому життю для своїх працівників. Ми вважаємо, що для того, щоб жити повноцінно, кожна людина повинна мати більше часу для спілкування зі своєю сім’єю».

Лише у 1940 році Конгрес прийняв закон про 40-годинний робочий тиждень. Закон передбачав, що працівники з погодинною оплатою, які працювали довше, отримували понаднормову оплату.

Профспілковий рух того часу мав ще коротший тиждень у списку своїх пріоритетів. У 1933 році Сенат ухвалив законопроєкт, що встановлював 30-годинний робочий тиждень, як частину великого законодавчого пориву на початку першого терміну президента Франкліна Рузвельта. Але далі цього справа не пішла, і 40-годинний тиждень незабаром став традиційним.

Відродження цієї ідеї частково відображає зміну суспільних пріоритетів. Американці стали більше дбати про своє здоров’я, більш схильні визначати себе з точки зору свого життя поза роботою і, можливо, більш охоче сприймають вільний час як замінник вищої оплати праці.

Крім того, роботи стане менше.

У відомому есе 1930 року британський економіст Джон Мейнард Кейнс передбачив, що до 2030 року люди працюватимуть лише 15 годин на тиждень, оскільки технологічний прогрес зменшить кількість праці, необхідної для задоволення людських бажань і потреб.

Кейнс значно недооцінив як бажання працювати, так і людську здатність хотіти більше. Але він не зовсім помилявся. Частка американців, які працюють, зменшується вже протягом десятиліть, і хоча працівники все ще працюють довгі години, реальність багатьох робочих місць краще відображає «Офіс», ніж, скажімо, «Джунглі».

Людям потрібен час на відпочинок і «що завгодно», але їм також потрібна робота. Робота – це не просто джерело доходу, це невіддільна частина того, що означає бути людиною. Скорочення робочого тижня дозволило б розподілити наявні можливості між більшою кількістю людей. На сьогодні, коли рівень безробіття низький і багато роботодавців намагаються знайти достатню кількість працівників, може здатися, що це не перевага. Але оскільки технологічний прогрес продовжує скорочувати або ліквідовувати деякі види робіт, є сенс поділитися тим, що залишилося.

Було б доречно, якби компанія Ford та її працівники знову зробили перший крок у майбутнє.