У трудоголізмі ми ховаємося від почуттів, яких хочемо уникнути: чому виникає залежність від роботи та як з цим боротися

Ніхто з нас не хоче визнавати, що ми радше оберемо бути перевантаженими, аніж недооціненими. Ми більше відчуваємо власну цінність, коли працюємо, ніж коли нічого не робимо. І чим гостріше ваше відчуття недооціненості та, як наслідок, пригніченості, тим вищий ризик «вступити у змову» з роботодавцями, які заохочують вас до перепрацювань.

Автори колонки в Harvard Business Review Тоні Шварц та Ерік Северсон розповідають про справжні причини трудоголізму, як ми ховаємося у роботі від власних почуттів та тривоги, і що з цим робити. Визнати – це тільки перший крок. Редакція MC.today публікує переказ тексту.

Задля збереження авторського стилю і кращого сприйняття деталей історії ми публікуємо її від першої особи – так, як в оригінальному тексті.

Занурення в роботу стримує почуття тривоги

Згідно з нещодавнім опитуванням Pew Research Center, майже половина американських працівників не використовують усі належні їм дні відпустки. Серед причин, які вони вказують, це: надто багато роботи, страх відстати від роботи та небажання просити колег взяти на себе частину їхніх обов’язків.

Але показовим є те, про що вони не сказали, і часто навіть не розуміють. Ніхто з нас не хоче визнавати, що нам було б легше відчувати себе перевантаженими, ніж недооціненими. Більшість з нас вважає за краще бути завжди зайнятими, ніж не займатися нічим. Робота – це не лише спосіб залишатися зайнятими, але і спосіб довести свою цінність – іншим і собі.

Занурення в роботу допомагає стримувати почуття тривоги, самотності, смутку і порожнечі, які можуть виникнути, коли у нас є вільний час. Ми боїмося нудьгувати. Навіть, якщо ми не отримуємо особливого задоволення від роботи, ми часто вважаємо, що вона викликає менше тривоги, ніж альтернативні варіанти. В результаті, не маючи належних запобіжників, ми мовчки вступаємо в змову з роботодавцями, які заохочують нас перепрацьовувати.

Трудоголізм, пише Брайан Робінсон, психолог і автор книги «Прикуті до столу», – це «компульсивний розлад, який проявляється в самонавіюванні вимог, нездатності регулювати робочі звички і надмірному потуранні роботі. Аж до виключення більшості інших видів життєдіяльності».

Це називається трудоголізмом саме тому, що це форма самоанестезії. Незалежно від того, чим ми захоплюємося – роботою, алкоголем, наркотиками, інтернетом, відеоіграми, їжею або шопінгом, суть полягає в тому, щоб втекти від почуттів, яких ми прагнемо уникати.

Іронія полягає в тому, що тривале і безперервне перебування на роботі та постійні думки про неї насправді… ускладнюють повне занурення в роботу.

З часом це призводить до зниження продуктивності та підвищення рівня вигорання. Дослідження Всесвітньої організації охорони здоров’я 2021 року показало, що робота 55 і більше годин на тиждень, порівняно з 35-40 годинами пов’язана з на 35% вищим ризиком інсульту і на 17% вищим ризиком смерті від серцевих захворювань.

Соціально прийнятна залежність

Що відрізняє трудоголізм від інших форм залежності, особливо в умовах капіталістичної економіки, яка ставить гроші понад усе, так це те, що він не тільки соціально прийнятний, але й матеріально та соціально винагороджується. Якщо ми не провели самоаналіз, необхідний для того, щоб визнати та зрозуміти, що спонукає нас до перевтоми, більшість з нас продовжує підживлювати свою залежність, навіть не усвідомлюючи, що вона у нас є.

Ми обидва – Ерік і Тоні впродовж свого дорослого життя боролися з примусом працювати, виключаючи інші види діяльності. Перші півтора десятиліття своєї кар’єри Ерік працював по 12 годин на добу, плюс година на дорогу в обидва кінці. Після низки особистих викликів він нарешті вирішив вперше в житті звернутися до психотерапевта. Він також почав щоденну медитацію і занурився в літературу про вигорання.

У 2009 році, працюючи в Gap Inc, Ерік допоміг створити ініціативу з впровадження практик, які він вивчав, у своїй компанії. Першим кроком стало так зване «Робоче середовище, орієнтоване лише на результат», що дозволило співробітникам компанії працювати на результат, а не відпрацьовувати встановлену кількість годин.

Але, хоч Ерік відданий своїй роботі, він все ще вважає постійним викликом протистояти тиску цінувати її понад усе в корпоративному світі, який продовжує винагороджувати тих, хто докладає найбільших зусиль для досягнення мети.

Двадцять років тому Тоні заснував The Energy Project, щоб науково обґрунтувати компаніям, що періодичний відпочинок і відновлення сил не лише покращує здоров’я та підвищує задоволеність роботою їхніх працівників, але й сприяє більш стійкій високій продуктивності та ефективності. По правді кажучи, він виступав за те, чого йому самому потрібно було навчитися.

Коли справа доходить до перевтоми, Тоні знаходить безліч раціональних виправдань своїм робочим годинам. Наприклад: він любить те, що робить, це не схоже на роботу, він отримує величезне задоволення від того, що змінює життя людей на краще.

Попри ці благородні пояснення, робота – це «наркотик», який обрав Тоні. Це найнадійніший спосіб відчути власну цінність і уникнути складних емоцій.

Одного разу, частково заради розваги, Тоні вирішив відвідати зустріч анонімних трудоголіків (так, вони існують). За столом у підвалі зібралося четверо людей – мізерна явка. Коли він ішов, один з учасників звернувся до нього: «У Нью-Йорку п’ять мільйонів трудоголіків, ви щойно зустріли лише чотирьох, які одужують».

Як побороти трудоголізм

Отже, які найефективніші способи самодопомоги, якщо ви виявите, що ви компульсивно працюєте? На основі наших досвідів, ми рекомендуємо спробувати наступні стратегії:

1. Визнайте, до якої міри компульсивна праця властива саме вам. Ви не можете змінити те, чого не помічаєте. Задайте собі такі питання: наскільки ясний і сфокусований ваш розум, коли ви працюєте довго і безперервно? Наскільки ви втомлені? Як це впливає на ваш настрій? І якою є ціна вашого життя для інших? До історій, які ви розповідаєте собі, щоб раціоналізувати свою поведінку поставтеся скептично.
2. Зосередьтеся на двох основних зобов’язаннях: сон і фізичні вправи. Це вимагає ритмічного витрачання та відновлення енергії. Дуже важливо щоночі спати щонайменше сім годин. Друге зобов’язання – приділяти 20-30 хвилин активним фізичним вправам протягом дня. Ми обидва надали пріоритет цим двом практикам і переконані, що вони стали ключем до уникнення вигорання, хоча ми все ще намагаємося обмежити робочий час.
3. Виберіть одну справу, яка приносить вам найбільше задоволення. Нехай це буде те, що дає вам найбільшу свободу від роботи. Для Тоні це бальні танці та теніс. Для Еріка – медитація і тренування. Що б ви не вирішили робити, заплануйте це у визначений час щотижня. Це значно підвищує ймовірність того, що ви це зробите.
4. Станьте більш уважними до того, що ви відчуваєте у тілі, особливо після тривалої роботи. Люди не пристосовані до роботи на високих швидкостях, безперервно, протягом тривалих періодів часу. Ми почуваємося найкраще, коли працюємо не більше 90 хвилин за раз, а потім відпочиваємо. Тіло – найнадійніший барометр того, чи потрібно відновлюватися і підзаряджатися. Але занадто часто ми ігноруємо його сигнали або перекриваємо їх.

Враховуючи те, наскільки перевтома винагороджується в нашій культурі, цілком логічно очікувати, що у вас виникне певна тривога, коли ви дасте собі час відпочити та відновити сили. Замість того, щоб поспішати повернутися до роботи, спробуйте просто посидіти трохи довше з цими почуттями.

Чим більше ви зможете просто спостерігати за тією частиною себе, яка викликає тривогу, тим більше ви зрозумієте, що це не вся ваша сутність. Ваші найгірші страхи про те, що ви не працюватимете не справдяться, а ваша здатність до бездіяльності буде поступово зростати. Коли справа доходить до боротьби з вигоранням і трудоголізмом, навіть невелика турбота про себе має велике значення.