«Оренда» персоналу в Україні: що потрібно змінити в законі, щоб це працювало?

Наталія Матвійчук

Через війну зараз багато компаній не можуть надати роботу своїм співробітникам, але водночас і не хочуть їх звільняти. Адже щойно діяльність компаній відновиться, на пошуки нових кадрів піде купа часу та сил. Одним із варіантів збереження команд під час війни став аутстаффінг – «оренда» співробітників. Розберемося, як це працює в Україні.

«Оренда» персоналу в IT

Аутстаффінг – нестандартний спосіб залучення персоналу. Його ідея полягає в тому, що працівники оформлені в одній компанії («аутстаффер» або компанія-підрядник), а виконують обов’язки – в іншій (компанія-замовник). При цьому працівник дотримується правил, графіку та інших умов роботи компанії-замовника. А ось усі кадрові питання – відпустки, лікарняні, пільги, соціальні гарантії, лягають на плечі аутстаффера. При цьому компанія-замовник не несе податкового навантаження, пов’язаного із найманими працівниками.

Наталья Матвийчук

Така схема стала дуже популярною в Україні під час війни, особливо в ІТ. Як повідомляють IT-фахівці, замовлень зараз набагато менше, тому вони переходять до інших, зокрема іноземних, компаній. Це тимчасово: після війни треба буде відновлювати економіку України й вони хочуть працювати тут.

Так, одна іноземна IT-компанія працювала над новим проєктом, але штатні співробітники ніяк не вкладалися в строки. Компанії потрібно було більше фахівців. Зрозуміло, що наймати штатних у цій ситуації невигідно. Проблему нестачі людей швидко вирішили: компанія звернулася до української IT-компанії, орендувала фахівців і закінчила проєкт вчасно.

Ще таку модель співробітництва часто використовують у сфері виробництва відео контенту (фільмів, рекламних роликів, контенту для просування в інтернеті та соцмережах), маркетингу, організацій онлайн-трансляцій.

Як наш закон регулює «оренду» персоналу

Цікаво, що чинний закон України взагалі не містить поняття аутстаффінгу, ця назва прийшла із Заходу. У законі закріплено послугу чи діяльність з надання персоналу, вона регулюється положеннями Податкового кодексу України, Закону України «Про зайнятість населення» та іншими нормативно-правовими актами.

Деяким роботодавцям забороняють надавати персонал. Наприклад, якщо в компанії скорочували штат протягом останнього року або якщо працівників хочуть залучити для шкідливих, небезпечних та важких робіт.

Я вважаю останнє обмеження надто категоричним: іноді заводи та виробництва зі «шкідливими» умовами праці теж потребують тимчасового збільшення штату – наприклад, на нову лінію виробництва.

Про пробіли в законі

Закон України «Про зайнятість населення» визначає, що для надання персоналу потрібен дозвіл, виданий «відповідним органом державної влади». Порядок видачі має встановлюватися Кабінетом міністрів, але на сьогодні його так і не затвердили. Фактично ми маємо пробіл в законі – він говорить, що дозвіл потрібний, а порядку його видачі немає.  

Окремо варто згадати положення Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності». Там абороняється вимагати від бізнесу отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до переліку, що міститься в цьому Законі. Цей перелік є виключним та не містить у собі дозволу на діяльність з надання персоналу.

Тобто, з одного боку, держоргани не можуть вимагати дозволів на надання персоналу. А з іншого – закон забороняє здійснювати таку діяльність без дозволу. 

Таким чином, аутстафінг набуває все більшої популярності серед сучасних компаній. Він дозволяє швидко отримати необхідний персонал і зекономити ресурси на пошуки. До того ж, компанії-замовнику не потрібно перейматись кадровими питаннями, адже їх вирішення покладається на «аутстаффера».

Але чинне законодавство про працю потребує доопрацювань у даній сфері. Лише за умови належного правового регулювання бізнес в Україні зможе скористатися усіма перевагами аутстаффінгу, уникаючи будь-яких ризиків у вигляді судових спорів чи перевірок контролюючих органів.