«Нам усім украй важко». Як працюють видавництва Харкова «АССА» та «Видавничий дім “Школа”»

Видавнича столиця України не схиляє голову – видавці, книгарні, друкарні та інші локальні бізнеси продовжують працювати. Вони підлаштовуються під всі виклики від відсутності світла до необхідності вживати додаткові безпекові заходи. А ще – щоб підтримувати своїх клієнтів та отримувати підтримку від них.

Лідери видавництва «АССА» та «Видавничого дому “Школа”» розповіли, як продовжують працювати у Харкові, вплив обстрілів на бізнес, щоденні виклики та те, що дає сили триматися й продовжувати робити свою справу. Колаж: MC.today

Як місцеві видавництва зустрічають та долають труднощі, що допомагає їм триматися та допомагати наближати перемогу України, нам розповіли лідери компаній «АССА» та «Видавничий дім “Школа”».

Видавництво «АССА»

Видавництво «АССА» працює з 2009 року та спеціалізується на книгах для дітей. Офіс компанії розташовується практично в центрі Харкова, а два склади – трішки далі. Колектив налічує майже 30 працівників, часом до нього долучаються нові співробітники, а дехто змінює напрям діяльності. «АССА» видає молодих українських авторів та переклади з іноземних мов, представлені в багатьох книгарнях України й за кордоном, пропонує широкий вибір електронних та аудіокниг. На сайті компанії крім літератури можна придбати також сувеніри, які створюють на підтримку різноманітних проєктів: магніти, значки, футболки тощо. Про те, як «АССА» працює в умовах війни, розвивається та які в нього плани на майбутнє, розповіла співзасновниця видавництва Світлана Фельдман.

Співзасновниця видавництва «АССА» Світлана Фельдман. Фото: видавництво «АССА»

«Відвантажувати книги почали, щойно запрацювала «Нова пошта»»

 У перший день повномасштабної війни ми доповнили чат видавництва контактами всіх співробітників, навіть колишніх. Із чату ми дізналися, що наш системний адміністратор уже воює, що треба терміново знайти ночівлю в Полтаві для родини нашого співробітника з дітьми, що прилетіло в будинок колежанки, але вона жива й наразі переховується із собакою в метро, та багато іншого.

Ми намагалися допомогти, порадити, підтримати одне одного, бо оперативно дізнавалися про проблеми, які виникали. На складі (що розташований у підвалі житлового будинку) деякий час жили люди – залишились у цьому будинку після того, як навпроти стався приліт і всі вікна в будівлі вилетіли.

Відвантажувати книги зі складу ми почали 23 квітня 2022 року, щойно запрацювала «Нова пошта». Їхня машина приїздила до нас на склад і ми надсилали замовлення книгарням та людям, які замовили книги на сайті. Тому я невпинно дякую «Новій пошті» за стійкість і за те, що вони створюють можливості для інших бізнесів.

У місті майже не працював транспорт, тож деяких співробітників складу возили на роботу таксі. Але ми працювали. У травні 2022 року ми надрукували в Тернополі першу під час широкомасштабної війни книгу. А вже до кінця 2022 року відновили роботу й харківські друкарні. Тож працюємо.

Фото: Видавництво «АССА»

Ми й далі видаємо дитячу літературу. Але після початку повномасштабного вторгнення видали також 4 поетичні збірки – «Вірші війни». Поети найгостріше, найемоціональніше реагують на події. Свої вірші нам довірили Юля Ілюха («Графоманські вірші»), Валерій Пузік («Три медалі в шухляді»), Марко Терен («День до дна») та Олександр Лисак («Бікфордова кров»).

Разом із Харківським театром ляльок ми створили артбук «Жираф Монс. Харківська історія воєнної весни». Оксана Дмітрієва навесні 2023 року поставила виставу за казкою харківського письменника та драматурга Олега Михайлова, декорації з дерева та металу зробив харківський художник Костянтин Зоркін. А ми зупинили миттєвість. До речі, ця книга отримала спеціальну відзнаку «Барабуки» та цьогоріч увійшла до довгого переліку спеціальної номінації артбуків Болонського ярмарку дитячого книги.

Від квітня 2022 року в кожне замовлення, зроблене на нашому сайті, ми вкладаємо маленьку шоколадку «З Харкова з любов’ю» і тішимося, коли наші покупці нам за це дякують.

Що читають українці під час війни

Щоразу, коли я переглядаю звіти відділу продажів, я дивуюся. Лідери продажів майже не змінилися. Навчальна література продається відповідно до сезонів – початок навчального року та його закінчення. Подарункові видання мають свої піки продажів. Анонси новинок працюють, люди роблять передзамовлення. Життя триває. Ми дуже обережно видаємо книги про війну для дітей. Перша спроба – проєкт, створений разом із «Суспільним» – «Хоробрі казки», що ми видали восени 2023 року. Відбулася низка презентацій у різних містах України. Я розумію батьків, які не хочуть читати дітям книги про війну й кажуть, що її і так забагато навколо. Але переконана, що про це з дітьми розмовляти треба. І книги допомагають розпочати цю важливу розмову.

Читайте також: «Харків – наш дім». Як попри блекаут та постійний терор працюють харківські бізнеси (частина 1)

У Харкові неможливо по кожному сигналу спускатися в бомбосховище

Нам усім украй важко. Психологічно й фізично. Але на фронті ще важче. Усі сім’ї співробітників із дітьми живуть поза межами Харкова. Це принципово для керівництва видавництва. Ми вмовили всіх виїхати, у Харкові дітям небезпечно. Крапка. Наради по «зуму» – це почалося ще в період пандемії, зараз триває. Нам дуже бракує особистого спілкування. І ми дуже радіємо, коли зустрічаємось і можемо обійматися, дивитися в очі, триматися за руки. Один співробітник воює з лютого 2022 року, усі, кому було потрібно, пройшли відповідні перевірки документів. Нам буде важко працювати, якщо ключових співробітників мобілізують. Зараз команда укомплектована оптимально.

Я певний час перебувала за межами країни. Але повернулася в травні 2022 року. І живу тут, у Харкові. Ми вивозили частину складу в Луцьк, бо я запанікувала – наш склад розташований неподалік від однієї із залізничних станцій Харкова. Тоді з релокацією нам допомогла держава – заплатила за транспортування книг. Але згодом ми повернули склад у Харків.

Частина команди (здебільшого редакторський відділ) працює дистанційно з різних міст України та різних країн світу. Більшість живе в Харкові й дотримується звичайних заходів безпеки. Точніше, не дотримується, бо в Харкові неможливо по кожному сигналу тривоги спускатися в бомбосховище. Адже в такому разі там треба перебувати весь час. Останній місяць стало складніше: в одному районі міста, наприклад, в офісі, світло є, на складі немає. Але ми пристосовуємося. Змінюємо графіки роботи відповідно до графіків відключення електроенергії. Ключові співробітники мають альтернативні джерела енергії.

Фото: Видавництво «АССА»

Найважче – витримати й не втратити віру. Найважче – не перестати мріяти, вигадувати, творити, планувати, радіти життю. Найважче – знайти ресурс для творчості. Видавничий бізнес належить до «креативних індустрій», це творчий процес. Його розвиток залежить від стану людей. Продуктивність творчої роботи зменшується. Іноді важко зосередитися, увага розфокусується. Але ми й далі робимо те, що вміємо найкраще. З лютого 2022 до квітня 2024 ми видали понад 60 нових найменувань. Багато новинок отримали відзнаки від фахового середовища та схвальні відгуки читачів.

 Особисто я поставила би пам’ятник друкарям Харкова. Вони справжні герої. Вони витримали та продовжують працювати попри чималі труднощі. Вони створюють для видавців особливі умови. Ми дуже цінуємо наших партнерів.

Утім, ми змушені зменшити наклади, бо наразі великий наклад – це підвищені ризики на кожному етапі: друк, транспортування, зберігання. Це збільшує собівартість книги, а витрати мінімізувати складно. Тож, на жаль, мінімізуються прибутки. Бізнес стає мало схожим на бізнес. Але ми віримо, що наші книги потрібні нашим читачам.

Що допомагає не опускати рук

Любов до свого міста. Любов до своєї країни. Віра в те, що після закінчення війни країна житиме краще, ніж до цього. Віра у відродження культури, освіти та суспільства. Можливо, це звучить пафосно, але більше нема за що триматися. Ніхто з тих, хто зараз живе і працює в Харкові, не може раціонально пояснити, чому ми це робимо. Особисто я розумію, що я більше ніде жити не хочу. Мені саме тут спадають на думку ідеї, мені саме тут подобається гуляти вулицями та парками, мені цікаві люди, які живуть саме в цьому місті та цій країні.

 Я не хочу просити про допомогу. Я з 2014 року займаюсь благодійністю. З 2017 року працює благодійний фонд, однією із засновниць якого є я. Перші місяці 2022 року ми допомагали малозабезпеченим мешканцям Харкова. І зараз продовжуємо робити все, що можемо, для наших захисників та тих, кому потрібна допомога.

Я не знаю, наскільки нас вистачить, зараз усе дуже швидко змінюється. Але наша підтримка – то наші читачі. Просити про допомогу в держави я не можу. Дуже вдячна закордонним фондам, які підтримували видавничий бізнес на початку повномасштабного вторгнення. Завдяки цій підтримці ми змогли видати одну з новинок «Українці у світі. 33 правдиві історії» Назара Розлуцького, який зараз нас захищає в лавах ЗСУ. Закупівля для бібліотек від УКФ дуже нас підтримала того року. Ми не можемо зараз узяти кредит, бо банки вимагають заставу. А в Харкові страховики не дуже хочуть страхувати нерухомість.

У 2023 році ми подали документи на багато грантових проєктів: жодного позитивного результату! Якщо чесно, бракує сил, ресурсу і, можливо, трохи здорового цинізму для «історії успіху».

Я вірю і працюю над тим, щоб в Україні виросли нові сади і з’явилися нові садівники, які їх саджатимуть і вирощуватимуть далі. У широкому сенсі.

Читайте також: «За будь-яких обставин важливо робити своє». Як працюють харківські бізнеси (частина 2)

«Видавничий дім “Школа”»

«Видавничий дім “Школа”» заснований у 2002 році. Він розташований у районі «Олексіївка» – одному з тих, що найбільше постраждав від російської навали, адже сюди легше цілити – кордон неподалік. В компанії нині працює приблизно 30 співробітників, а спеціалізується вона на видавництві книг для дітей, навчальних посібників, робочих зошитів, преміальних картонних книжок для малят. Тут пишаються виданнями «Кобзаря» та «Енеїди» й навіть вважають їх кращими в Україні, а останнім часом випускають багато також фентезійної літератури. Як видавничий дім працює в умовах війни, розповів його директор Василь Федієнко.

Директор «Видавничого дому “Школа”» Василь Федієнко. Фото: «Видавничий дім “Школа”»

Повномасштабна війна не змінила ні фокус, ні сервіс

Спочатку ми взагалі не розуміли, чи зупинити виробництво, чи залишатися в Харкові. Мене війна застала за кордоном в Індії, і мені було дуже важко повернутися в Україну. Довго не міг вилетіти додому, тому що закінчилася віза й потрібно було місяць чекати на дозвіл. Як тільки я його отримав, виїхав через Польщу й повернувся до рідного Харкова.

Склади евакуювали до Івано-Франківська, але приблизно за рік повернули до Харкова й зараз працюємо тут. Роботу ми призупиняли буквально на місяць. А потім хто хотів – виїхав, а хто не міг або не хотів – лишилися в Харкові. До речі, масового виїзду співробітників за кордон не було. Виїхало буквально четверо-п’ятеро працівників.

Фото: «Видавничий дім “Школа”»

Переїзд – це величезні кошти, у деяких людей хворі батьки, які можуть не витримати цього транспортування, та й немає куди їхати. Якщо книжковий склад ще можна перевезти, то людей – навряд… Ми думали про нове місце, але вирішили не ризикувати. Якщо переїжджатимемо, то будемо дуже близько до межі, можливо, навіть за межею виживання, бо втрати можуть бути надто великими.

Загалом це велика проблема, і реально хочеться щиро подякувати всім друкарням, з яким ми співпрацюємо – хто залишається тут. Вони реально герої.

Та попри все фокус нашого бізнесу практично не змінився. Сервіси не змінилися, усе таке саме. Асортимент особливо не змінився, щоправда, ми змушені були суттєво його зменшити, тому що під час повномасштабної війни книжки різко розділилися на ті, що продовжують продаватися добре, і на ті, що перестали продаватися. Тому зараз прайс суттєво скоротився, але точно став якіснішим.

 Водночас змінилися вподобання наших читачів. Людям стало цікаво читати навіть не про війну, а про те, як люди переживають цей гіркий досвід. Більше почали цінувати, що мали.

У нас завжди в топі продаж були навчальні посібники з письма, а от за останні два роки наперед вийшли посібники з навчання математики для старшого дошкільного й молодшого шкільного віку. Люди вчать дітей розвивати мислення.

Найскладніше зараз у Харкові – навіть не блекаут

Щодо безпеки – дівчата виходять до кімнати без вікон. Я не йду, набігався вже. Маємо постійні проблеми зі світлом останні три тижні, навіть чотири. Найгірше було тоді, коли відключення були довгі й непрогнозовані – взагалі не можна було працювати. Наразі вони хоча б прогнозовані, тому якось підлаштувалися. На склад поставили генератор, завели інтернет, який довго не пропадає навіть при відключенні світла. Перевели людей, хто працює віддалено, на комп’ютери, які довго тримають заряд.

Читайте також: «Наша місія – засівати це поле». Історії незламності харківських видавців «Основа» й «Ранок»

Найскладніше зараз у Харкові емоційно, просто дуже важко. Нещодавно розбомбили друкарню в наших добрих друзів. На щастя, люди живі, більша частина обладнання вціліла. Вони переїхали й зараз облаштовуються на новому місці. Але це реально було страшно. Емоційна виснаженість та спустошеність даються взнаки дуже сильно. І ще зневіра: чи це закінчиться вдало і скоро?

Люди вже на межі чи за межею, багато хто хоче від’їжджати, і це породжує кадровий голод – особливо друкарні це відчувають… А ще постійна загроза обстрілів і постійна загроза окупації. Тобто в принципі важко зрозуміти, чи залишатися тут, чи кудись переїжджати.

Наразі для того, щоб зменшити ризики, розподілили склад по кількох місцях. Це, у принципі, мабуть, єдине, що зараз під силу зробити.

Жити поза Харковом дуже складно – що тримає в рідному місті

Я спробував кілька місяців пожити поза Харковом, і це дуже складно. Тут у мене є робота й тут я на своєму місці, навіть можу допомагати іншим людям. Наприклад, наша допомога ЗСУ та благодійним фондам є систематичною і вагомою. Ще ми підтримуємо бібліотеки, щонайменше дві бібліотеки на тиждень отримують повний комплект наших книжок у подарунок попри обставини.

Директор «Видавничого дому “Школа”» Василь Федієнко. Фото: «Видавничий дім “Школа”»Директор «Видавничого дому “Школа”» Василь Федієнко. Фото: «Видавничий дім “Школа”»

А там ти просто злидар, жебрак. За кордоном дуже важко знайти роботу видавця. Життя показало, що нічим іншим мені не настільки цікаво займатися. Так що тримаємося. У мене тут квартира, офіс, приміщення складу – у мене тут усе. Перевезти склад легко. Але де жити? Де буде офіс? Чи буде добре людям? І як працювати, якщо не все можна робити віддалено? Де друкувати якісно – це також проблема. Це дуже складно. І я не впевнений, що це буде успішно.

Що для видавництв може зробити держава

 На рівні держави було б дуже класно, якби вони зробили так, щоб ми могли нормально працювати з іноземними договорами. Зараз ця робота блокується, знаходяться все нові й нові забаганки з боку банку, які не дозволяють нормально працювати з іноземними правами. Щотижня банк висуває нові умови, купувати права на книжки дуже важко. А книжки нові потрібні, їх потрібно робити, аби розвиватися, це закон ринку. Було б дуже класно, якби держава звернула на це увагу.

Далі – процедура грифування навчальних книжок. Мені б дуже хотілося, щоб цю процедуру зробили більш прозорою, якісною і менш упередженою, аби забезпечити доступ на ринок різноманітної якісної продукції різних видавництв на рівних засадах.

І, нарешті, державі вже час збагнути, що книга не є просто товаром – вона більше, ніж товар. Ми через книгу формуємо свідомість нашого суспільства, і від цього залежить, якою буде країна. Доведено, що наявність і відвідуваність бібліотек у населеному пункті напряму корелює з кількістю підліткової злочинності. Тобто що більше дітей ходять у бібліотеки, що більше є тих бібліотек, то менше підліткової злочинності, це статистичний факт.

Ми маємо видавати книжки ще і для того, щоб запобігти деградації майбутнього покоління.

Фото: «Видавничий дім “Школа”»

Що може вже сьогодні зробити кожен

Одна зі страшних проблем, з якою мені доводилося стикатися впродовж цих двох років,– наша національна позиція «моя хата скраю». Якби люди були менш байдужі до чужої біди, ми не опинилися б у такому становищі перед нашими головними противниками – корупцією і розбратом.

Я нещодавно говорив з одним чоловіком з Азову, з яким ми регулярно співпрацюємо щодо допомоги нашим хлопцям. І коли я запитав його, що я можу зробити в цій ситуації, він сказав, що можна почати з малого. Народжувати дітей, правильно їх виховувати й не бути байдужим до чужої біди, яку ти бачиш. Робити кращим свій під’їзд, двір…

• Нагадаємо, раніше про роботу та виклики війни, а також про свідомий вибір працювати далі розповіла гендиректорка видавництва Vivat Юлія Орлова.