Сина цькували у школі, а коли він захистився – зробили винним. Історія українки, яка живе у Британії, миє посуд в ресторані й вчиться на Front-End Web Developer

Керівниця відділу туристичної компанії Світлана Городилова дізналась про повномасштабну війну в черзі одеського АТБ. Після перших вибухів вона вирішила виїхати в безпечне місце – у Британію. Але потрапити туди із двома дітьми, кішкою та цуценям виявилося непросто.

Сина цькували у школі, а коли він захистився – зробили винним. Історія українки, яка живе у Британії, миє посуд в ресторані й вчиться на Front-End Web Developer

Редакції MC.today Світлана розповіла про життя у Великій Британії: що за пропуск школи там отримуєш штраф і чому для роботи на кухні в ресторані потрібно мати CV.

Потрапити до Британії із тваринами – це квест

Світлана Городилова

З початком війни я зрозуміла, що на роботі можна ставити хрест – я керувала контент-відділом компанії з пошуку авіаквитків. У мене 16-річний син і семирічна донька – я вирішила вивезти їх у Британію, бо добре знаю англійську. Для того щоб комфортно переїхати, навіть довелося продати машину.

Щоб потрапити в цю країну, ви повинні мати лист-запрошення від громадянина Британії. Мені допомогла програма Homes for Ukraine, де можна знайти «‎‎спонсора» – людину чи сім’ю, яка готова вас прийняти й має вільну кімнату.

На мій запит відгукнулася британська родина юристів. Вони були готові прийняти мене з дітьми, собакою та кішкою. Перед отриманням документів британський уряд перевіряв мої банківські рахунки та відсутність судимостей.

Після цього ми з дітьми отримали візи і 29 квітня 2022 року евакуаційним автобусом виїхали до Румунії. Але була проблема – на той час я ще не отримала ліцензії для ввозу тварин. Річ у тім, що у Британії немає сказу. Вони не довіряють нашим документам – навіть, якщо тварина вакцинована і з чипом. Тварин можна ввозити лише наземним транспортом, та на британському кордоні треба передавати їх ветеринарам на карантин.

У Румунії ми на два тижні поселились в гуртожитку для українців. Цей час спливав, а ліцензій усе не було. Тоді наші британські спонсори запропонували дочекатися в їхніх родичів на півдні Франції. Ще за три тижні ліцензії прийшли, і ми потягом поїхали на кордон із Британією – до протоки Ла-Манш.

Тільки уявіть: британські ветеринари приїжджають на французький кордон за тваринами, забирають їх на інший кінець країни на чотиримісячний карантин – і все це коштом держави! Ми передали собаку й кішку та в’їхали у Британію 7 червня.

Орендодавець відповів, коли я запропонувала додаткові 100 фунтів

Два місяці ми жили у спонсорів, але потім захворів їхній дідусь і знадобилася наша кімната. Перше, із чим ми стикнулися при пошуку нового житла – оренда нерухомості у Британії коштує шалені гроші. Однокімнатна квартира на околиці міста – 500–600 фунтів (23–27 тис. грн), а в центрі – вдвічі більше.

Орендодавці дуже серйозно ставляться до гарантій платоспроможності й вивчають історію на банківському рахунку. Укладають договір мінімум на шість місяців. Британці прихильно ставляться до українців, але в питаннях грошей ризикувати не будуть.

Зараз ми живемо в невеликому місті з 43 тис. мешканцями. Квартиру я знайшла у групі оренди житла на Facebook. Написала власнику: він прочитав повідомлення й не відповів. За два дні я написала, що готова платити за квартиру на 100 фунтів більше. Це вже його зацікавило:)

Житло Світлани у Британії

Під час життя у спонсорів я заощаджувала – відкладала соцдопомогу на мене та дітей (близько 860 фунтів щомісяця, що майже 40 тис. грн). Плюс на банківському рахунку були кошти від продажу машини. Орендодавець уважно вивчив ці дані. А також попросив у спонсорів «рецензію» на мене.

Вони написали, що я охайна, чесна людина, а мої тварини не псують меблі. Тільки тоді орендодавець погодився на контракт – ми підписали його на рік. Квартира мені обходиться в 1,1 тис. фунтів на місяць.

Перед законом ти стаєш британцем

При в’їзді за спонсорською програмою ви отримуєте тимчасову візу, яку можна замінити на трирічну. З нею у вас буде дозвіл на роботу, навчання та медицину. В очах закону ви стаєте британцем і маєте однакові права. Я маю право на допомогу як одинока мати з дітьми, наприклад.

Якщо я втрачу роботу або звільнюсь за власним бажанням, тут передбачені виплати, допоки я не знайду нову роботу. Але, за статистикою, їх отримують лише 10% британців – вони у переважній більшості трудяги і працюють до глибокої старості.

Крім іншого, минулої зими кожне господарство отримувало допомогу у 70 фунтів на місяць на оплату комунальних. Допомога закінчилась наприкінці березня. Для економії тепла зимою я заклеїла вікна. Британці, що заходили в гості, дивувалися – навіщо?!

Також налаштувала котел, щоб працював на мінімумі. По витратах на комунальні я не виходжу за межі цих 70 фунтів. До речі, з водою тут цікава історія: є загальний лічильник на весь дім і він належить магазину на першому поверсі. Його власник і платить за всю воду.

У цілому в цій країні вимикається тривога за майбутнє – ти знаєш, що, якщо що, держава тебе підтримає.

Тут немає медстраховки, а всі ліки за призначенням безплатні

У Британії немає медстраховок. Медицина за замовчуванням безплатна. Щоб записатись до лікаря, потрібно подзвонити на рецепцію, сказати прізвище і проблему. Вас запишуть до терапевта, а він – до профільного лікаря. Окремо педіатрів тут нема – родині надається сімейний лікар. Він видає призначення на ліки, а за ним вони абсолютно безплатні.

У мене був досвід звернення до стоматолога – у липні в дочки заболів зуб. Спочатку ми отримали рецепт на антибіотики, а потім нас записали на візит… у листопаді.

Ще здивувало, що місцеві лікарі не шукають підходу до дитини, як українські: мультики, заспокійливі розмови. Тут, якщо дитина сказала «ні», ніхто не вмовляє. Ми так тричі ходили, поки не знайшлась клініка, яка може зробити загальний наркоз.

Інша історія була з кон’юнктивітом у доньки – окуліст не міг швидко прийняти, а вже потрібно було лікуватись. Виявилось, що ліки без рецепта дуже дорогі. Найпростіші краплі коштували від 20 фунтів, а це приблизно 900 грн.

Цікаво, що англійці часто жаліються на брекзит. Мовляв, стало гірше, бо дуже постраждала сфера медицини – польські фахівці поїхали. Держава провела реформи, щоб все було безплатно, але людей для обслуговування не вистачає.

Працюю в ресторані та ходжу в коледж

Працюю я на кухні в ресторані – мию посуд. Я влаштувалася на роботу самотужки. Ресторан було видно з вікон моєї квартири, я прийшла туди і спитала, чи не потрібен хтось на кухні. Але навіть для такої роботи потрібно мати CV і пройти курси кваліфікації – чи вмієш ти працювати з їжею. Я їх пройшла, і мене взяли. Приходжу на декілька годин на тиждень та отримую 400 фунтів на місяць.

Паралельно з роботою я вчусь на Front-End Web Developer в Україні. Також покращую англійську в коледжі. Навчання сплачує держава – 1,5 тис. фунтів на рік.

Після закінченню курсів Front-End Web Developer шукатиму роботу розробником у Британії. Але українців тут залюбки беруть на роботу на низькокваліфіковані професії, а от нормальні вакансії нам не відкриті.

Нещодавно я хотіла влаштуватися на роботу у своєму коледжі, де вчу англійську. Я подала резюме на позицію адміністратора коледжу: спочатку його проігнорували, але потім все ж таки призначили інтерв’ю.

Я дуже готувалася, була впевнена, що пройду – на самій зустрічі мені сказали, що я overqualified. Врешті-решт після інтерв’ю ще місяць мене маринували, а потім… відмовили. Я досі не знаю причину.

У школі, якщо відповідаєш на булінг неправильно, стаєш винним

Світлана Городилова з дітьми

Тут всі діти мають навчатись. Ще коли ми тільки їхали у Британію, наші спонсори знайшли дітям місця у безплатній школі й купили форму – тут її носять усі діти.

У початковій школі, де вчиться моя донька, немає розкладу. Є тема тижня, наприклад гриби. Вони їх малюють, рахують, пишуть про них, слухають про них історії. Кожного дня поглиблюють цю тему.

Тут немає такого, що дитина трохи застудилася і залишається вдома. Якщо ти пропускаєш без поважної причини понад чотири дні, потрібно сплатити штраф 60 фунтів (приблизно 2,7 тис. грн).

Старша школа, де вчиться мій син, теж дуже відрізняється від української. Він закінчив дев’ятий клас в одеській школі і тут вимушений був піти в 11-й, бо у Британії школа починається у п’ять років, а в 16 її закінчують. У старшій школі залишають лише ті предмети, які потрібні в майбутньому або подобаються. У кожного свій розклад: протягом дня син ходить по різних аудиторіях і в кожній зустрічає різних учнів, тому тут немає поняття класу.

Син вивчав в Україні С++, тож тут 12–14 годин на тиждень він вивчає програмування. Також відвідує природознавчі науки – це мікс біології, фізики, хімії. Учні щось вирощують, препарують тварин, роблять досліди.

Посеред навчального року я помітила, що у сина песимістичний настрій і він не хоче ходити до школи. Виявилось, що його булять. Син у відповідь на цькування штовхнув іншого учня, це зафіксували відеокамери і його відсторонили від навчання на два дні, як винуватця конфлікту. У Британії, якщо ти показав кулак у відповідь, це розцінюють як агресію. Зараз син онлайн займається із психологом з України й ситуація покращується.

Я роблю все для того, щоб мої діти були щасливими. Бо якщо вони скажуть мені «повертаємось», це означатиме, що я програла. У нас є вислів «спалювати мости», а тут кажуть «спалювати кораблі», це означає, що немає шляху назад. Я не закликаю забувати коріння, але якщо маєте рішучість боротись – робіть це так, ніби у вас немає корабля, на якому можна повернутися назад.