Повістки в публічних місцях і проблеми мобілізації. Айтівець розповів про службу в ТЦК

Після початку повномасштабного вторгнення бізнес-аналітик EPAM пішов на службу в ТЦК на півдні України. Спершу він займався питаннями відстрочки й допомагав з документами, а потім – роздавав повістки. Зараз він займається юридичними питаннями в підрозділі ППО.

Андрій лише 2 місяці пропрацював в EPAM, а далі пішов служити. Фото: Depositphotos

Андрій (імʼя змінене) за фахом юрист, але свічнувся в ІТ й став бізнес-аналітиком в EPAM. Щоправда, війна не дозволила довго затриматися у цій сфері. Чоловік розповів, що йому за станом здоровʼя не дозволили піти на фронт, тому відправили служити в ТЦК та СП. 

В інтервʼю журналістам DOU він розповів про свій досвід служби й про те, що не так із мобілізаційними підходами.

Про посаду

Офіційно посада Андрія звучала як офіцер відділення рекрутингу та комплектування, але фактично він виконував обовʼязки юриста.

«На початку служби я займався питаннями відстрочки від мобілізації, допомагав рідним загиблих або зниклих безвісти готувати документи для отримання одноразової грошової допомоги. Але за три місяці служби, коли гостро постало питання мобілізації, весь особовий склад залучили до оповіщення», — розповів чоловік.

Читайте також: Не хочеться потім червоніти перед своїми дітьми. Айтівці розповіли про рішення залишитися в Україні

Про повістки й графік роботи

Спочатку графік його роботи був більш-менш нормований, але про це можна було забути, коли він став більше часу займатися оповіщенням військовозобовʼязаних. «Ми починали працювати о 6-й ранку і закінчували пізно ввечері, часто – приблизно опівночі».

Спочатку вручали повістки згідно з обліком — картотеки ОР-1оперативний резерв 1; входять військовозобовʼязані, які вже колись проходили службу. Також спочатку повістки роздавали за списком і за місцем проживання, але через малу ефективність службовці ТЦК почали стояти в публічних місцях. Андрій додав, що це не заборонено, але заламувати руки та чи змушувати щось робити силоміць не можна. 

«Наразі якщо людина не хоче йти у військкомат, то змусити її це зробити практично неможливо. Адміністративний штраф за неявку — від 3 200 до 4 800 гривень. Водночас притягнути людину до відповідальності можна, тільки якщо вона сама прийде у військкомат – адміністративний протокол співробітник ТЦК складає на своєму робочому місці. Це парадокс системи», – пояснив Андрій.

Він додав, що більша частина норм написана для умов мирного часу, а мобілізаційне законодавство писали люди, які навіть уявити не могли, що це стане реальністю. До прикладу, закон передбачає, що всі військовозобовʼязані самі прийдуть до ТЦК і їх потрібно буде лише приймати чи відправляти додому. Однак у реальності ситуація інша: черг до ТЦК нема, а мобілізаційні потреби лишились.

Андрій додав, що спочатку був план роздавати 15-20 повісток щодня, але з кожним місяцем він збільшувався. До того ж після роздачі лише 3-4% чоловіків приходили до військкомату, а 2% з них мобілізувалисьце було півтора року тому, коли Андрій ще був у ТЦК.

Читайте також: «Я всьому вчусь наново»: як відновлюється після трьох важких поранень штурмовик «Сід»

Чому навіть військовий може опинитися в списку ухилянтів

Згідно із законом, у разі зміни місця проживання чоловік має у 7-денний строк повідомити про це ТЦК, але цього майже ніхто не робить. «Це правило порушують масово». Тому військовозобовʼязані часто не проживають за адресою, яку колись вказували для військкомату.

Андрій додав, що його товариш служить з першого дня і навіть має орден, але його прізвище є у списку ухилянтів через неактуальну інформацію про місце проживання. Річ у тім, що на службу він пішов від ТЦК у Києві, а в Одесі, його рідному військкоматі, про це нічого не знають.

Що не так із системою

Андрій пояснив, що ЗСУ централізовані, і всі рішення ухвалюються вертикально. Тобто керівництво на місцях не може змінити нічого, є лише план, який треба виконувати.

«Глобально змінювати потрібно законодавство і про мобілізацію, і про військову службу. Чоловіки не йдуть служити, бо розуміють: якщо ти служиш, то твої права не дуже захищені, а коли отримуєш поранення, то часто залишаєшся сам на сам зі своїми проблемами. Механізми на отримання допомоги від держави дуже бюрократизовані та застарілі. Це потрібно змінювати», – додав Андрій.

Він вважає, що якщо бійців у ЗСУ стане менше, то трапиться нова Буча, Ірпінь та інші міста. «Ми можемо знайти чи відновити будь-які інші ресурси, окрім людських».

«Наш народ – це і єдиний ресурс, а ТЦК – це інтерфейс між Збройними силами та цим ресурсом», – сказав він.

• Нагадаємо, раніше айтівці розповідали, як вирішили залишитися в країні та стати на її захист, чим вони займаються тепер та що ще змінилося за час повномасштабної війни.