«20 днів у Маріуполі»: як українці реагують на перший вітчизняний «Оскар»

Стрічка «20 днів у Маріуполі» отримала премію «Оскар» у категорії «Кращий документальний фільм». Робота журналістів Associated Press, Мстислава Чернова, Євгена Малолєтки та Василиси Степаненко стала першим українським фільмом, який нагородила Американська кіноакадемія. 

Мстислав Чернов виступає на врученні премії Американської кіноакадемії, яку отримав за свій фільм «20 днів у Маріуполі»/ Фото: скриншоти з трансляції церемонії та з трейлеру фільму «20 днів у Маріуполі»

Картина може дати Україні не тільки міжнародне визнання у кінематографі, але й новий поштовх у відстоюванні українського погляду на велику війну з іноземними партнерами, коментують подію лідери думок у соцмережах. MC.today зібрав їхні реакції.

«Мабуть, найдорожче кіно в історії “Оскару”». Що кажуть колеги лауреатів

Матеріали для «20 днів у Маріуполі» були відзняті у перші дні після початку повномасштабного вторгнення, коли Маріуполь потрапив у оточення. Журналіст і оператор Чернов, фотограф Малолєтка та польова продюсерка Степаненко прибули до міста вранці 24 лютого і скоро залишилися єдиними міжнародними журналістами у портовому місті.

Вже тоді вони змогли передати кадри життя в Маріуполі під час його знищення російськими військами – багато з них, наприклад, наслідки влучання ракети у пологовий будинок, стали одними з символів перших днів війни. Як пояснював Мстислав Чернов, після того, як команда виїхала з міста, вони відчували себе винними, бо із відзнятого матеріалу опублікували лише 10%. Тому з решти було вирішено зробити кіно, щоб «страждання, через яке пройшли містяни, залишились в історії».

Нагородження стрічки Чернова «Оскаром» «могло б стати історією натхнення для молодих журналістів і журналісток, бо цей фільм не знімався як документальна стрічка – це новини, загорнуті у формат документального фільму», – зауважує журналістка Катерина Сергацкова.

«І “Оскар” мав би відсвяткувати перемогу журналістики над пропагандою. Але це гірка перемога. Це також історія-попередження. Коли журналістика стає працею на межі героїзму, коли журналіст ризикує своїм життям, аби донести правду до своєї аудиторії», – написала вона. І також висловила сподівання, що «цей “Оскар” може стати початком лікування світу від зневіри і формуванням нової політики щодо до правди».

So happy that this very sad, very great film got the Documentary #Oscars2024 I saw it more than a year ago and it still lives in my mind. Mstyslav, Evgenia and Vasilisa are heroes. https://t.co/MBTrAZZsff

— Christo Grozev (@christogrozev) March 11, 2024

Вітали лауреатів і іноземні журналісти, зокрема, відомий розслідувач Христо Грозев

Героїзм авторів картини згадують й інші їхні колеги. Режисерка Наталка Ворожбит зазначає, що нагороду «здобули дорогою ціною – мабуть, найдорожче кіно в історії “Оскару”», наголошує вона.

«Стільки несправедливості довкола, що коли справедливість перемагає, здається, що це якийсь збій в програмі, диво… Я так боялася прокинутися і не побачити цієї важливої для нас новини», – написала Ворожбит.

Багато коментувальників зазначають, що дивитися 95-хвилинну стрічку важко через показані у ній страждання людей. «Коли я чую слово “Маріуполь”, у мене болять внутрішні органи: серце, печінка, шлунок», – зізнається журналістка Анастасія Рінгіс.

«Я дивилась “20 днів у Маріуполі” тричі в різних аудиторіях. Останній раз в Музеї війни в Оттаві на другі роковини, чула, як тихенько плакали дипломати впродовж перегляду. Не плакати – складно, майже неможливо», – написала вона.

«Фільм “20 днів в Маріуполі” – це дзеркало війни. Цей фільм важкий, я двічі виходила і поверталась в зал через емоції, які накочувались під час закритого показу, який ми зробили у премії (на початку повномасштабного вторгнення “20 днів у Маріуполі” отримав премію імені Георгія Ґонґадзе, – прим. ред.) », – у свою чергу зазначає журналістка Мирослава Ґонґадзе.

Багатьох коментаторів також вразила промова першого українського лауреата «Оскара» під час 96 церемонії вручення премії. Особливо – фраза Чернова про те, що він «хотів би ніколи не робити цей фільм, не виходити на цю сцену, і хотів би, щоб росія не нападала на Україну».

Журналістка Крістіна Бердинських, авторка репортажів з українських міст, що постраждали від російських обстрілів, також каже, що «20 днів у Маріуполі» – «дуже страшне кіно, яке фізично боляче дивитися». Водночас вона відзначає не тільки сам фільм, але й «комунікацію» авторів до іноземної громадськості.

«Кожне слово, кожна публічна промова, кожне інтерв’ю творців фільму було зроблене з величезною повагою, тактом і шаною до усіх загиблих у Маріуполі і з нагадуванням, що росія продовжує чинити усе це далі. На етапі, коли українців часто у світі сприймають дуже травмованими, занадто емоційними жертвами війни, знайти правильні слова, навіть правильну інтонацію, щоб розповісти усім нам очевидну правду від якої світ трохи втомився – це велике діло», – пише Бердинських.

Як лауреатів вітають представники громадськості, бізнесу та влади

Волонтер, голова благодійного фонду «Гуркіт» Влад Самойленко наголосив, що «20 днів у Маріуполі» має «велику додану вартість» на тлі послаблення уваги країн Заходу до війни в Україні.

«Додана вартість у цьому випадку – це певного масштабу хвиля уваги, повернення інтересу на якийсь короткий проміжок часу до питань України (поміж заявами Папи, виборами у світі тощо). Близькі друзі за кордоном, ще місяць тому казали, що влаштовуватимуть в міжнародних компаніях перегляди згаданого українського документального фільму, і під що збиратимуть донати для підтримки Сил України чи на гуманітарні потреби. І я думаю, що це не одиничний випадок», – написав Самойленко.

Мстислав Чернов виступав на церемонії у костюмі від українського бренду індивідуального пошиву одягу Indoposhiv. 

Сподівання, що перший український «Оскар» «стане великим внеском у усвідомлення світом масштабів російського зла, масштабів вбивств, масштабів злочину» також висловила директорка з репутації компанії SCM та членкиня благодійної організації «Серце Азовсталі» Наталія Ємченко.

«“Оскар” – не фінал. “Оскар” – це квиток у велику адвокаційну кампанію, насамперед в Штатах. В підтримку цінностей, за які б’ється Україна. В підтримку України. В підтримку простої тези – зло має бути покараним. І в підтримку трибуналів, вироків і покарань винних. Які неодмінно стануться», – написала вона.

Коментар-рецензія бізнесмена, засновника «Українського медіахолдингу» Бориса Ложкіна

Велике враження від кіно отримали й відомі українські бізнесмени. Серед них – Андрій Ставніцер, власник і директор порту TIS. Він вважає, що «два герої фільму – лікар та поліцейський – красномовно передають нашу спільну, українську емоцію: кожен із них, ковтаючи сльози та крик, звертаються до камери і кажуть “зніми, будь ласка, зніми мене – зніми, я хочу сказати, хай світ побачить це, хай вони нарешті зрозуміють, що з нами творять”».

Реакція рестораторки Вікторії Пархоменко, засновниці закладів  Asiatique, Klukva&Brukva й інших

Представники української влади також не забарилися з привітаннями для Чернова, Малолєтки і Степаненко. Однією з перших подякувала авторам перша леді Олена Зеленська.

«Надважлива перемога для всієї країни – бо перемогла насамперед правда. Якраз кілька днів тому минуло два роки, як росіяни скинули авіабомбу на пологовий у Маріуполі. Два роки, як вони намагаються замаскувати страшний злочин, який скоїли проти цілого міста. Проти людства», – написала вона.

Нагадаємо, раніше ми публікували добірку з 5 фільмів про трагедію Маріуполя – моторошні свідоцтва геноциду, які має побачити увесь світ.