«Суспільство вертається до стану, що війна “десь на сході”». Історія волонтерки, що збирає аптечки для ЗСУ

Під час нашого інтерв’ю, на екрані з’являється котячий хвіст. «Це кішка бойового медика. Він звертався до нас по аптечки і йому було ні з ким її лишити. Привіз в березні 2022 року “на два дні”», – пояснює Катерина Сафонова, волонтерка, що збирає та передає на фронт аптечки та медичні препарати. Катя волонтерить від початку повномасштабної війни та зізнається, що зараз збори йдуть значно гірше, а запитів з фронту тільки більшає.

«Суспільство вертається до стану, що війна "десь на сході"». Історія волонтерки, що збирає аптечки для ЗСУ / Фото: Facebook Катерини Сафонової

Редакції MC.today волонтерка розповіла, що не так з українськими виробниками такмеду, чому державні аптечки не рятують життя, що найважче в роботі волонтера і чому «забувати» про війну небезпечно для життя.

У Катерини діє постійний збір на такмед та ліки для бойових медиків. Тому що запити надходять безперервно. Ви можете допомогти закривати їх вже зараз. Ваш донат – врятоване життя. 

Переказати гроші також можна за реквізитами:

• Карта «Банки»: 5375411206150190


• monobank: 5375411421377081
• «ПриватБанк»: 4731219611322573
• PayPal: [email protected].
• IBAN: UA233220010000026200307667275

З Буковеля у такмед

Перший день вторгнення застав нас з напарником в Буковелі. Ми одразу ж вирішили повертатися в Київ, в той час, як всі їхали у зворотному напрямку. Спочатку допомагали сусідам по району: розносили маломобільним людям продукти, ліки, шукали гормональні препарати, бо їх не вистачало.

А потім, на прохання знайомого з Харкова, зібрали п’ять аптечок і несподівано їх високо оцінили на фронті. Тоді військові попросили для бригади вже не п’ять, а 50 штук. І ми відкрили свій перший збір на такмед. Тоді здавалося, що це дуже багато, а зараз ми намагаємося стабільно збирати 100 на місяць.

Вже передали на фронт понад дві тисячі аптечок на суму близько чотирьох млн грн, ще на два млн іншої медичної допомоги.

Складові для перших аптечок ми шукали в українських інтернет-магазинах. Зараз всі закупки – це централізований вихід на виробників. А збираємо все у мене вдома, часто вночі, бо вдень працюємо. Я жартую, що вже живу на складі.

Донатів стало відчутно менше. Раніше зібрати 300 тис. грн на партію аптечок вдавалося за три-чотири тижні, а тепер це займає пару місяців. Щоб пришвидшити збори, організовуємо для цивільних івенти за донати. Наприклад, люди сплачують вартість аптечки, а ми навчаємо збирати та показуємо базові принципи першої допомоги.

А взагалі, на що тільки не йдемо, щоб зібрати гроші. Коли був скандал з висловом: «А якщо військові пеньюари попросять?» ми не забарилися і пошили для бійців пеньюар з пікселя. Будемо робити календар військових у пеньюарі та розповсюджувати за донати. Також нещодавно організували в Києві виставку поганого такмеду. Показувати трофейні турнікети та дивних українських виробників.

Сертифікат на український турнікет може видати будівельна фірма

Українські виробники такмеду – це окрема історія. У мене є «особистий ворог» – Луцький центр медичних інновацій. Він віддає тисячі аптечок на фронт, але вони не робочі й до думки медиків там не дослухаються. Кажуть, їм видніше – турнікети ж з сертифікатами. Але якщо заглибитися, виявиться, що фірма яка їх видає, сертифікує, наприклад, будівельне обладнання.

Тобто з цими аптечками бійці все одно вимушені звертатись до волонтерів, щоб отримати нормальну медицину.

Водночас Ганна Маляр запевняє, що військові частини забезпечені такмедом на «біля 100%».

Відповідь депутатці Інні Совсун

Як виглядає процес отримання такмеду від держави: приходить аптечка, начмед її приймає, бо не може не прийняти, от ми й отримуємо роту, яка «забезпечена на 100%». А всередині начмед знайде перев’язувальний пакет 1974 року виробництва та жгут Есмарха замість турнікета. Приблизно того ж року. Або китайський турнікет.

Тож по документах все є, а по факту користуватись цим неможливо.

Є два українських турнікети, які можна використовувати. Це «Дніпро» і «Січ». Але проблема в тому, що, наприклад, останню партію «Січі» відізвали, бо, щоб турнікет запрацював його доводилося… підпилювати. «Дніпро» має два покоління і перше взагалі не працювало, тож до другого ставляться з насторогою.

Ми постійно намагаємось достукатись і до держави, і до виробників, і до магазинів, які продають неякісні вироби, ще й рекламують їх. Одного разу я зробила у Facebook допис, що в аптечках українських військових не має бути китайських турнікетів. Його одразу ж забанили.

Забезпечені на всі «біля 100%»

Ми збираємо аптечки раз на місяць, але запити є постійно і не тільки на такмед. З яскравих прикладів: до нас звернувся військовий медик і попросив декілька упаковок «Фервексу», бо у них в медчастині тільки парацетамол. Можна звернутися з цим і до державних установ, тільки поки вони це узгодять, потреба вже відпаде. Бюрократія у військовому забезпеченні – велика проблема.

Інший випадок: медик попросив прислати п’ять товстих блокнотів, бо навіть канцелярію треба включати в облік. І так з усім – після евакуації на кожен бинт потрібно зробити акт списання. Волонтери, звичайно, такого не вимагають. Єдина звітність, яку ми просимо – це фото або відео, бо коли люди бачать, на що йдуть кошти, то і фідбек значно більший.

Зараз у нас на постійному забезпеченні 12 підрозділів, нові майже не беремо, бо просто не витягуємо таку кількість запитів.

Коли у них відбувається ротація, потрібно забезпечити аптечками 50 нових бійців, яким видали радянські. Це постійний процес.

Є й позитивні зсуви – проблемі медичного забезпечення ЗСУ принаймні стали надавати медійного розголосу, порівняно з початком війни у 2014. Але зміни відбуваються дуже повільно. Наприклад, досі на фронт активно йдуть аптечки з «Налбуфіном». Це наркотичний препарат, який вважається знеболювальним. Насправді він вводить пораненого в стан, коли він просто не зважає на біль. Крім цього, після нього не діють опіати, які часто використовують на стабілізаційних пунктах під час операції. Тобто людина на операційному столі все відчуває. Він пригнічує дихальну функцію та викликає залежність.

Забезпечувати бійців якісною медициною основна ціль волонтерки. Водночас це наша з вами спільна справа, бо все тримається на донатах. Тож нумо донатити!

Мій «улюблений» Луцький центр часто кладе його в аптечки. Зараз ми працюємо над тим, щоб притягти їх до відповідальності за незаконне розповсюдження наркотичних речовин.

Але забезпечення не єдине «слабке місце». Крім цього немає централізованого навчання з самодопомоги для бійців. Це теж підхоплюють волонтери – інструктори їздять на фронт і пояснюють, як користуватись тим, що лежить в аптечці.

Найважче – відмовляти

На цьому фоні іноді здається, що наша допомога – це крапля в морі і її завжди недостатньо. Я довго боролася з тим, що всі особисті покупки машинально перераховувала в такмед. Доходило до смішного: мені хотілося спробувати тістечка, що коштували 300 грн, а це ж по вартості майже бандаж! Тож я їх і не купувала. А потім незнайома дівчина, яка читає мене в соцмережах, дізналася про це і просто їх подарувала.

Але найважче у волонтерстві – відмовляти. Ми з напарником зрозуміли, що основна проблема волонтера – це відчуття, ніби ти постійно маєш обирати, кому жити, а кому ні.

Тобто цьому підрозділу я дам якісний такмед, а інший залишиться з «китайцями» і, якщо там станеться критична кровотеча, хтось помре. Чи не моя це провина? В якийсь момент довелось зрозуміти, що всім ми допомогти не можемо. Одне врятоване життя – це більше ніж жодного.

Аптечки – це розхідники. Їх можуть лишити на полі бою, після того, як нададуть бійцю допомогу, бо немає часу все збирати. А бувають випадки, коли аптечками навіть не встигають скористуватися. Одного разу ми забезпечили бойового медика роти – передали медикаменти та аптечки на 110 бійців і одразу ж в його склад «приліт», все згоріло. Ми відкрили новий збір та все збирали заново. Але був момент, коли просто опустилися руки.

З листування з військовою медикинею

Не завжди вдається відключити емоції – буває «накриває». Тоді я згадую розповіді медиків, яким допомогли наші аптечки. Згадую, що аптечка, яку я власноруч збирала, врятувала життя моєму батькові, коли він отримав критичне поранення.

Інколи перебираю шеврони, які нам дарували. Наприклад, дуже пишаюсь шевроном київського ППО. Цікаво, що ми навіть не знали, що наші аптечки потрапили до них.

Комунікація з військовими сильно підтримує у важкі моменти. Доходить до того, що стає складно спілкуватися з цивільними, які не залучені у війну. Коли ти опиняєшся за межами «бульбашки» з військових та волонтерів, стає дискомфортно.

Мені в Констянтинівці – за вісім кілометрів до лінії фронту, або в рідному Марганці – за шість кілометрів до Енергодару комфортніше. Психологічно я почувалася там спокійніше, ніж, наприклад, в Карпатах, де коли бачиш безліч машин, хлопців у цивільному, в голові одна думка: «Чого ви тут, а не там?». Таке ж питання ставиш і собі. Це розповсюджений стан – більшість волонтерів хоче на фронт. Виникає такий собі комплекс меншовартості, що ось вони там, а я тут в безпеці, з коробочками.

Суспільство вертається до стану, що війна це «десь на сході»

У мене є сертифікат за стандартами ТССС Tactical Сombat Сasualty Сare, я стрілок-санітар, але це ще не рівень бойового медика. В Україні я не маю права офіційно його отримати без медичної освіти. В Америці, наприклад, та в ряді країн ЄС вона для цього не потрібна. Але, оскільки зараз медиків на фронті не вистачає, часто на це закривають очі.

У мене є чудовий приклад бойового медика без профільної освіти. Він працює на Запорізькому напрямку. Зараз це справжній професіонал, який став медиком, тому що 24 лютого 2022 року він прийшов записуватись в ТрО і на блокпості був єдиним, хто мав аптечку. Йому сказали: «Окей, значить будеш медиком». Тепер він завжди в курсі нових підходів, інструментів, постійно намагається щось покращити. Взагалі всі, кого я знаю, великі ентузіасти. Бо інакше не витримаєш.

Я планую отримати сертифікат інструктора та офіційно проводити курси з тактичної медицини. Поки вчу людей тому, чому сама навчилася по протоколу MARCHM (Massive bleeding) – масивна кровотеча; A (Airway Management) – управління дихальними шляхами; R (Respiration) – дихання; C (Circulation) – циркуляція; H (Hypothermia) – травма голови/гіпотермія.– це ряд заходів, які робляться від більшого ризику для життя до меншого. Таке важливо знати не тільки військовим, а й цивільним: яка допомога потрібна при завалі будинку, травмі голови, як накладати турнікет. Але не всі це розуміють.

Київський інструктор проводив дуже показовий експеримент: давав людям на вулиці турнікет і 30 секунд, щоб його накласти. З десяти людей впорався один чоловік. Але найбільше мене вразила відмова: «Мені це не треба, я не на війні».

Потрібно, щоб суспільство глибше усвідомлювало наскільки важливо вміти надавати першу допомогу.

Від багатьох волонтерів дотичних до армії я чую схожі думки: «Коли Київ був в облозі, він мені подобався більше. Бо люди усвідомлювали, що це війна».

Зараз ми вертаємося до ситуації, коли вона сприймається, як щось далеке «десь на сході». Це помітно навіть по донатам – щойно відбувається масований обстріл, люди згадують про волонтерів і починають переказувати гроші.

Я не знаю, що буде після Перемоги. Вже немає відчуття того, що було «до» і немає уявлення, що буде «після». Є тільки коробки з медициною, аптечки та фронт.

Шановні читачі MC.today! Давайте не будемо чекати, а задонатимо Каті прямо зараз, щоб її аптечки продовжували рятувати життя бійців. Натискаючи цю кнопку, ви допомагаєте збору на такмед та ліки для бойових медиків:

Переказати гроші також можна за реквізитами:

• Карта «Банки»: 5375411206150190
• monobank: 5375411421377081
• «ПриватБанк»: 4731219611322573
• PayPal: [email protected].
• IBAN: UA233220010000026200307667275