UA RU
logo
22 Nov 2022

«Вас розстріляють на блокпосту». Історія власниці цифрового магазину на Etsy: про окупацію, нове життя і блог на мільйони переглядів

Наталя

Наталя

У Наталі онлайн-магазин цифрових товарів на Etsy. Її чоловік до війни мав агенцію, яка займалася рекламою в метрополітені. То була звичайна українська пара. Увечері 23 лютого вони поверталися з виставки у свій новий будинок у селі Циркуни, що за 5 км від Харкова. Попри тривожні новини, вирішили не заїжджати за продуктами. Наступного дня їхнє село опинилося в окупації.

Далі ця історія розвивалася неймовірним чином. Після тижня на лінії вогню родина Наталії, ризикуючи життям, виїхала на хутір та оселилася в занедбаному будинку. Пізніше пара завела господарство. Дівчина почала знімати відео про своє нове життя, які збирають мільйони переглядів. Редакції MC.today Наталія розповіла, як знайшла будинок, якому 100 років, що її надихнуло завести кіз і чому все це знаходить відгук у мільйонів людей в Instagram і TikTok.

Про життя до війни

З 2013 року я займалася ресторанним маркетингом і була директоркою ресторану, а 2017 року пішла в декрет. Без роботи було нудно, і я відкрила магазин дитячих товарів у Instagram – робила мішки для іграшок, дитячі інтер’єрні стикери та ростоміри. 2019 року довелося виїхати до Йорданії, звідки родом мій перший чоловік. Працювати стало технічно складно – там навіть з поштою та пересиланням була купа проблем.

Я проаналізувала ринок цифрових товарів і помітила, що великий попит мають пресети для графічного редактора Lightroom. Пресет – це набір готових опцій для обробки фотографій. Їх часто використовують блогери, щоб обробляти фото в одному стилі. Я спробувала робити пресети сама, а ще іконки для соцмереж і шаблони для оформлення профілю. Весною 2019 року зареєструвала магазин цифрових товарів на Etsy та розмістила все це там. Продажі пішли вже першого місяця.

Потім я розійшлася з чоловіком і разом з маленькою донькою повернулася до України. Продовжувала розвивати магазин, додавати нові позиції – наразі їх там понад 150. Але заробіток на Etsy був нестабільним. До війни в ​​мене був план розвитку магазину. Я почала додавати позиції для художників, розробляла пензлі для Procreateграфічний редактор для iPad. У січні їх почали купувати.

Літня кухня у Циркунах. Її пошкодило осколками ракети

Літня кухня в Циркунах. Її пошкодило осколками ракети

З листопада 2021 року ми з другим чоловіком уже кілька місяців як переїхали до нового будинку в Циркунах Харківської області, почали ремонт. Але новини змушували хвилюватися. Увечері 23 лютого я запитала свою лікарку, що допомагає від тривожності, вона порадила не дивитися новини. Наступного ранку ми прокинулися від звуків бомбардування. Зникли світло та вода – почалася повномасштабна війна.

«Вас точно не випустять»

З ранку чоловік поїхав заправити машину і зняти готівку. Коли повертався, в’їзд у Циркуни вже був закритий – там стояв російський блокпост. Щоб повернутись додому, йому довелося об’їжджати полями. Того ж дня поставили і другий блокпост. Селище виявилося повністю окупованим, а ми – за кілометр від лінії фронту.

Курс
Data Analytics
Стань затребуваним спеціалістом в дата-аналітиці. Навчання в онлайн форматі з нуля до працевлаштування за 6 місяців
РЕЄСТРУЙТЕСЯ!
Так тепер виглядає дорога з Харкова в Циркуни
Так тепер виглядає дорога з Харкова в Циркуни

Ми постійно чули «прильоти» по Харкову. У хаті не було ні підвалу, ні льоху – жили як на пороховій бочці. 1 березня ми вирішили їхати до друзів на хутір за 60 км від Харкова, там було відносно спокійно. Я не вірила, що війна надовго: взяла речей на два тижні і лише найнеобхідніші документи.

Шляхом четверо людей сказали, що нас точно не випустять, а один навіть – що розстріляють на блокпосту. Ми говорили «дякую» і їхали далі.

Потім чоловік зупинився і попросив мене сісти за кермо. Пояснив, що піде на блокпост домовлятися, а якщо не повернеться, щоби ми з дочкою поверталися додому без нього.

Поки я чекала, до машини підійшла старенька бабуся і сказала: «Ви точно не проїдете». У цей момент до машини підбіг чоловік: «Поїхали швидше, там нікого немає».

Ми під’їхали до цвинтаря – це був єдиний виїзд. Виявилося, ворота зачинені. Чоловік відкрив їх монтувалкою, і ми проїхали. Пробиралися полями, прямо по оранці вздовж посадки. Коли нарешті виїхали на дорогу, навіть не розуміли, де ми. Запитували в людей, а вони нам: «Скажіть “паляниця”».

Наступного дня на місці, через яке нам удалося виїхати, уже був блокпост. Там розстріляли чоловіка, який допомагав вивозити людей, і всіх його пасажирів. На іншій трасі, якою ми виїжджали з Циркунів, розстріляли машину з колони. Двоє людей загинуло і двоє були пораненими.

Про життя на хуторі

Після приїзду ми оселилися у друзів у літній кухні – це було єдине місце, де працювала піч. Розтопили її, приготували млинці та борщ. Інтернету не було, за Wi-Fi ми ходили до сусідів. Я думала, що висплюсь, але тремтіла від кожного звуку: у печі стріляє, сусід дрова рубає – усе нагадувало вибухи. Хоча порівняно з Циркунами тут дуже тихо.

Літня кухня у друзів на хуторі
Перший день після окупації в теплі
Розтопили грубку, приготували борщ і млинці

Місцеві сказали, що на хуторі багато занедбаних будинків і можна вибрати один з них для життя.

Нам сподобався будинок з чавунною пічкою, що працює, однією 15-метровою кімнатою, кухнею близько 10 квадратів і верандою. Йому понад 100 років. Передостанньою господаркою нашого будинку була Мотрона Петрівна, яка народилася 1901 року, цей будинок будували ще її батьки.

Ми звернулися до старости в сільраду, але виявилося, що офіційно оформити будинок на себе ми не можемо – немає жодних документів. Люди тут так поколіннями живуть, максимум приватизують город.

Ліжка зробили з дверей та прядків

Ліжка зробили з дверей та пеньків

Ми протопили будинок, прибрали, і на третій день там уже можна було ночувати. Щоправда, ліжок не було, ми їх зробили із дверей. Знайшли їх у занедбаних будинках, збили разом, поставили на пеньки та поклали матраци, якими поділились друзі.

На хуторі дуже чуйні люди. Першого дня я стояла на вулиці, дивилася навколо і думала, що робити далі. Повз проходила сусідка і раптово запитала, чи є в нас томати. Я сказала, що ні. Вона пішла і повернулася з банкою томатного соку та малиновим варенням.

Поїздка за козами

Поїздка за козами

У нас із чоловіком не було досвіду господарювання. Ще рік тому ми обговорювали, що крім основної роботи було б добре мати ферму з козами. Але «мати ферму» тоді малося на увазі володіти нею, а щоб хтось доглядав тварин. Наприкінці квітня ми вирішили завести кіз і почали займатися ними самі.

За ними треба було їхати 60 км до іншого села. Перевізника для такого «вантажу» знайти було складно, тому ми розкладали сидіння в нашому Mitsubishi та возили самі. Коли на блокпостах запитували: «Куди їдете?», відповідали: «За козами». Хлопці були шоковані, але наші поїздки всім підіймали настрій. Зараз у нас п’ять дійних кіз. З молока робимо сир, сир, сироватку – їмо самі та роздаємо рідним.

Як з’явився блог на мільйони переглядів

Коли ми приїхали на хутір, я всьому дивувалася: тиші, гарній природі, заходам сонця. Фотографувала все довкола, накладала свої пресети. Згодом вирішила ділитися цією красою з іншими. Назвала сторінку в Instagram «Естетика хутора» та розповіла там нашу історію. Спершу писала англійською, щоб більше людей дізнавалися, що відбувається в Україні. Потім перейшла на українську.

Сторінка Наталії у TikTok

Сторінка Наталії у TikTok

Наш будинок тим часом змінювався: ми розпочали ремонт, переробляли старі меблі – я всім ділилася. За порадою брата ще завела сторінку в TikTok. Виклала перше відео про те, як розтоплюю грубку, і воно набрало 50 тис. переглядів – я дуже здивувалася. Виявилося, людям подобається дивитись, як інші працюють.

Зараз максимальна кількість переглядів на одному відео – 3,8 млн. Воно про те, як я переробляла старий стілець: купила в секонд-хенді пальто, зробила з нього оббивку, відреставрувала дерево.

Багато хто дякує за контент. Говорять, що так перемикаються з новин про війну.

Іноді люди пишуть, що зробили ремонт, перефарбували щось чи переробили, подивившись мої відео. Буває, підписниці надсилають щось для дому. Якось я сказала у сторіс, що шукаю невеликий килим – одразу написала дівчина і надіслала гроші на нього. На мій день народження підписники надонатили нам на вікна.

Візьми і зроби

Чоловік зараз не працює, я з початку війни зовсім не займаюся магазином на Etsy – відчуваю, що не в змозі. Там якісь копійки продовжують капати органічно. Ми отримуємо допомогу як переселенці плюс приходять аліменти від першого чоловіка. Але ми не скаржимося, адже витрати також змінилися. Ми не витрачаємо на одяг, косметику тощо. Тепер все йде на ремонт, продукти, бензин, утримання кіз, корм кішкам і собакам.

Занедбаний будинок до ремонту
Будинок після ремонту. Дитячий куточок
Так тепер виглядає спальня у колись занедбаному будинку

Нещодавно мені написала одна жінка: «Отримую 5 тис. грн, хіба я можу на ці гроші зробити ремонт?» Я відповіла: «Сходіть до сусідів і спитайте, чи можуть вони вам допомогти». 90% того мінімуму, який знадобиться для ремонту, вам зможуть дати. В одних знайдеться побілка, в інших – замазка, у третіх – фарба.

У нас теж ще нещодавно не було жодних умов: ми втратили будинок, бізнес, але не занепали духом.

Шафа із занедбаного будинку
Відреставрована шафа

Простий приклад: мені не подобалася стара шафа – вона бісила мене щодня. Я її відреставрувала, пофарбувала. На це не потрібно багато грошей. На своєму досвіді я зрозуміла: якщо щось не подобається, не треба чекати, коли настануть найкращі часи і все зміниться. Візьми і зроби.

По теме:

Новости

Спецпроекты

Ваша жалоба отправлена модератору

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: